17 глава

Таїсія та Олег нарешті повернулися до свого маленького міста. Вони вийшли з автобусу, що привіз їх та вокзал. Ноги ступили у гарячу пилюку – таку рідну з дитинства. Олег витягував валізи, а Таїсія озиралася навкруги.. Підемо пішки, чи почекаємо маршрутку? – поцікавилася в чоловіка Таїсія. «Краще маршрутку. Я вже втомлений від самої дороги!» -   попрохав  Тасю Олег. Жінка погодилася й вони покотили свої валізи в той бік , де зупинялися міські маршрутні таксі. Нарешті добралися до  свого кута. Олег обійняв однією рукою дружину. Вона пригорнулася до нього, наче не вірячи своєму щастю. Попрямували до дому. По дорозі вони зустріли сусідку, яка побачивши їх хоч й привіталася, але чомусь сховала очі, пришвидшилася. «Дивно! Що тут в нас могло статися?» - прокоментував її дії чоловік. Коли вони майже дійшли, з хати вискочила мати – Антоніна Степанівна та швидко дрібними кроками  поспішила їм на зустріч. Вона глянула на подружжя спочатку винувато, а потім побачивши їх в обіймах, кинула на подружжя гнівний погляд. «Мамо, та що тут у вас сталося?» - не витримала Тася. «Ой не питай, доню! Не питай!» - почала жалітися жінка. Олег залишив Таїсію та   побіг у хату. Там наче все було саме так, як до їхнього від`їзду. Чоловік знов вибіг з хати  на зустріч жінкам. Було видно, що він не зрозумів слів тещі та жадає знати правду.

• Та що тут трапилося, - не втримався та нагримав на тещу Олег. Жінка сплеснула руками та наче уся затрусилася.
•  Немає в нас  більше магазину. Тиждень тому хтось йог спалив!, - Вона казала та голос її  тремтів.
• Хто!, - закричали в один голос чоловік та дружина.
• Не знаю. Я визивала поліцію. Зараз триває слідство. Але подейкують, що це твій колишній до цього причетний.
•  Пашко? Не може цього бути. А йому це навіщо?, -  проказала перелякано  Таїсія.
• Та я цього Пашка засуджу!, - розлючено  проказав Олег.
• Не засудити. Його батько -  депутат знов прикриває синочка, - сумно  відповіла Антоніна Степанівна та зітхнула.
• Ну як так! Як так!, - Олег узувся за голову та пішов так качаючись двором.

Таїсія не знала що їй зараз робити, кого втішати – бідолашну матір, яка ледь не плакала чи чоловіка, в якого   чорна смуга щось затягувалася. Вона пішла у дім та потягла обидві валізи. Старенька пішла за дочкою. Їй не хотілос попадатися на очі зятю.

Ввечері, коли пристрасті трохи вляглися Таїсія  пригорнувшись до коханого, пожалілася тихим сумним голосом:

• Це я у всьому винна. Це доля моя така нещаслива. В мене завжди так. Завжди! Де добре, відразу знаходиться щось, щоб стало й гірко. Як кажуть люди, щоб життя солодким не здавалося.
• Не кажи так, - втішаючи промовив їй Олег.
•  А як інакше? От зараз ми разом. Я закохуюся в тебе, я щаслива. І тут на тобі? Щоб щасливою не відчувала себе!, - Не погодилася з ним жінка, -  Шкода мені, що й тебе це зачепило!
•  Не кажи так.
• А я  так думаю.
• Та припини казати дурниці!, - вже не погоджувався з нею чоловік.

Таїсія тільки руками розвела та гірко зітхнула. Олег обійняв її та поцілував легенько у скроню. Добре, що він так не вважав.

• Наша доля в наших руках. Що не робиться, все на краще. Не сподобався їм мій маленький магазин, то я великий збудую! Добре, що я застрахувався. То тепер, хай не чуваються ці Пашки. Був у нас кіоск, а стане Супермаркет. Ні, торгівельно-розважальний центр, не менш. Такого у вашому Мухосра… Лебедині ще не було!»

Олег гордо подивився на дружину та почав  розстилати ліжко. Але щось йому не спалося. Чоловік крутився та сон до нього не шов.

***********************

Сон до мене не шов. Я крутився. Але мій мозок наче бастував та зі меою не погоджувався. Я знову поринув у минуле. Що там відбувалося тоді, чого я не знаю? Чи не впливає зараз воно на події зі мною тут? Може мої вороги дібралися й сюди та шкодять мені, раз не вдалося мене  знищити зовсім? А може це просто людська заздрість? Позаздрили мені ці Пашки, чи хтось з них і от маємо, те що маємо! А чи не спіткає мене знову подібна участь, як з моєю великою компанією? Хоча, ні чого це раптом? Треба знайти тепер якихось інвесторів, бо страховки зазвичай на таку махину, як ТРЦ не вистачить. 

Я повернувся на інший бік, обережно подивився на дружину та посміхнувся. Лагідно прикрив її ковдрою, яку сам  ненавмисно стягнув з неї. Знов задумався.

Отже, мені потрібні інвестори. Звернутися до дітей. Але ж для них я вмер. Не лякати ж їх так. До колишніх друзів? Це точно необачно і небезпечно.

Знаю, звернуся я до Равлика - Павлика. Не думаю, що він мене викриє. Цей малий напевно знає людей, що зацікавляться. Не один же я був в його клієнтах колись.  Після цих думок на душі полегшало. Потрохи я  почав засинати.

****************************

Зранку Таїсія не могла добудитися чоловіка. «Ну, вставай! Розіспався!», -  трясла вона сонне чоловіче тіло. А Олег її наче не чув та не відчував. «Пора на ринок! Вставай!» - голосно казала вона біля його вуха. Олег відкрив одне око, потім знехотя друге, потер очі кулаками та потягнувся рками та зненацька вдарив Таїсію. Від цього швидко прийшов у себе та прокинувся: «Я не хотів!». «Я знаю. Вставай, пішли снідати та до роботи. Подивимося, що в нас залишилося? Зробимо ревізію, так би мовити», - закликала дружина.