16 глава

По довгому коридору шов чоловік.  Це шов Андрій Ясміна. Він був у піднесеному настрої. Дійшовши Приймальної він постукав, а потім заглянув у середину. «ти сама?» - запитав він секретарку. «Сама!» - відповіла та. Андрій зайшов до кабінету та тихо-тихо підійшов до дівчини. Лес сиділа за столом та друкувала якийсь документ. Чоловік поцікавився  долею начальника. А Леся посміхнулася та розповіла, що той поїхав обідати. Андрій витягнув з-за спини коробку цукерок та проказав:

• А це тобі до чаю!
• Дякую!, - єхидно відповіла йому секретарка та посміхнулася. Вона заховала коробку у купу якихось паперів та поцікавилася, - Приніс цукерки, значить щось тобі требо?
• Вірно здогадалася, - підтвердив свої мотиви  менеджер та дістав з кишені маленький пакетик, де Леся роздивилася блискучий кулончик. Протягнув  подарунок дівчині.
• О, це мені? – зробила здивоване обличчя дівчина.
• Тобі.
• То що тобі потрібно. Кажи та йди.
• Завтра зранку  приїжджають партнери  з Казахстану.  Партнери на десять лимонів.   Дізнайся, що вони хотітимуть!
• Добре!, - буркнула  секретарка та закотила незадоволено очі.
• Молодець. А кулончик твій дизайнерський. Такого другого  не існує.

Леся ухопила подарунок та засунула швидко у сумочку та прокоментувала свої дії так: «Дома роздивлюся». Андрій їй підморгнув та покинув кабінет.

Леся покинула робити документ та  тихенько пройшла до кабінету шефа. Вона підкралася до столу та почала перебирати папки, папери на його столі, звертаючись тихо сама до себе: «Наче нишпорка якась!». Раптом в її кишені задзвонив мобільник. Вона натиснула кнопку виклику та почула голос  Палкіна: «Леся, я у ресторані «Вельвет». Миттю до мене та привези червону папку з мого столу. Бізнес не чекає!». Леся аж здригнулася від почутого грубого голосу начальника. Вона знов кинула очима на стіл, щоб роздивитися, де могла бути ця червона папка. Знайшовши потрібну річ, вилетіла з кабінету та побігла униз, по дорозі ще й викликавши собі таксі.

Чекаючи шефа у Вельветі за чашкою Латте, вона роздивлялася вулицю. На дворі було людно. Кудись поспішала молодь, студенти бігли по справах, сьорбаючи каву зі пластикових стаканчиків. Ті, хто йшов купками  про щось жваво розмовляли, а іноді весело сміялися. Трохи повільно йшли більш старшого віку люди – чоловіки й жінки. Усі вони не дивилися на дівчину у вітрині. А навпаки  дивилися кудись вперед. Обличчя їх не були похмурі. Так не можна сказати. Скоріше вони були заклопотані. Якісь чоловіки у ділових костюмах заходили у ресторан, хтось виходив з ресторану та сідав у свої авто. А поміж усієї цієї метушні, раптом, кинулося у вічі - сіре  непримітне авто В ньому сидів чоловік. Було схоже, що він слухає музику. На ньому були навушники. Чоловік іноді дивився в бік ресторану та барабанив пальцями по керму. Леся подивилася на нього деякий час, а потім її увагу привернуло маленьке кудлате цуценя. Цуценя йшло зі своєю господаркою, але постійно зупинялося, бавилося з повідком. Дівчині постійно приходилося зупинятися, то підганяти свого малого друга, то забирати з його роту поводок. Леся й забула про чоловіка в машині.

Час й шеф покликав її йти. Начальник та помічниця вийшли на вулицю й Леся сіла у машину Палкіна. Водій рушив. Через деякий час дівчина помітила, що за ними їде саме та автівка, де чоловік слухав музику. «Напевно збіг?» - подумалося дівчині. Біля будинку, де розташовувалися їхні офіси сіренький Ланос повернув за ріг та поїхав собі далі. «Збіг!» - вже ствердно вирішила Леся та пропустила уперед свого начальника, ввічливо відкриваючи для нього двері.

Потім пара сіла у ліфт. Там Денис Палкін звернувся до своєї помічниці: «Це буде гарна угода!. Вони , як і ми колись починали з маленької фірмочки. А зараз вони володарі заводів, газет, пароходів!». «Це ви про завтрашню зустріч з казахами?», - перепитала його Леся. «Так. Саме про них», - весело повідомив бос та  підморгнув підлеглій. «От ще один мені моргає!» -  сумно подумалася дівчині. Вона згадала прохання Андрія. Їй знов стало журно на душі. В голову полізли важкі думки.

Злиття  вирішили відмітити пишно. Орендували велику залу, куди напхалося купа народу.  Спочатку дали слово гостям, які велеречиво   співали хвалебні пісні своєму вибору та  керівництву обох компаній. Потім на трибуну вийшов сам Палкін та продовжив тому ж дусі. Леся сиділа в середніх рядах поруч із дівчатами з  колишнього свого  відділу. «Ну от, зараз почнуть  розказувати казки про свої досягнення, ніби це вони тут все організували та створили компанію!», -  нагадала одна колишня  колега іншій. «Тихше!» - зашипіла їм у відповідь Леся. Зараз вона сиділа та пишалася своїм начальником та сама собою. Що так вдало змогла влаштуватися. «Не шипи тут. нам!, - ображено проказали їй у відповідь, - Сидиш та  ще підтакуєш!».  «Що вже не пам’ятаєш, що спочатку все трималося на покійному Кочмарському. А Денис був, як зайве колесо!» - нагадала одна з дівчат. І так, дійсно ніхто навіть не згадав покійного власника та першого засновника, ніби ніколи й не було такого. Лесі стало прикро й вона поспішила покинути дівчат. Встала та обережно пішла по ряду в кінець залу. Там вона натрапила на Ясміну, який притулився біля стіни. «А ти тут чого? Ти ж також  акціонер. Чому не в перших рядах?» - поцікавилася в нього секретарка.  «Мені й тут  непогано», - відповів Ясміна. «А навіщо тобі інформація про кредити та  умови злиття?» - поцікавилася тихенько Леся. Ясміна притиснув  вказівний палець до губ, а потім шепотом відповів: «Так требо!». «Невже ти хочеш все зруйнувати. Хочеш зірвати угоду, заради якої так наполегливо працювали десятки відділків?» «Я теж співвласник. Звісно мені це не потрібно. Але мені не вистачає акцій, щоб мати більший вплив на деякі речи в нашій компанії. І я тільки хочу, щоб компанія розвивалася як я це бачу. Тільки й всього», -  повідомив на її питання Андрій.«У-у-у!» - все що змогла відповісти дівчина. Палкін закінчив промову й після почувся гул оплесків у залі. «А ще на нас чекає фуршет!, - радісно повідомила Леся Ясміні, - Я сама обирала страви в кейтеренгу». «Сподіваюся, це не буде найдорожче та не смачне гівно!» - посміявся раптом над дівчиною менеджер. Леся образилася та надулася.  Вона побачила, що її бос вже зійшов зі сцени та покрокувала до нього. «Щось акціонер Яміна сьогодні не в дусі! Сумнівався в моїх можливостях, організувати  фуршет ний стіл», - пожалілася вона начальнику. «Не звертай на нього уваги!», - порадив їй шеф, але сам з якоюсь підозрою подивився у бік, де побачив колишнього управлінця. Гості почали частуватися. Навколо снували офіціанти та розносили Шампанське та Коньяк. Андрій роздивлявся фуршет ний стіл, яким так пишалася  його протеже. Канапки з  ікрою, курячи відбивні, тарталетки з різними яскравими салатами, заливна риба, сирі устриці та запечені печериці, солодкі профіт ролі та шоколадні рулетки з солодкими пиріжками  радували очі гостя.  Але Ясміна скривився. «Нічого особливого!», подумалося йому. Він поклав на паперову тарілку канапку з ікрою та брускету з в`яленими помідорами, а ще якийсь салат з морепродуктів та відійшов від стола. Він пошукав очами Лесю та знайшов її в колі гостей з Казахстану. Було видно, що вона дуже  нервує та з усіх сил намагається не подати виду. Це насмішило чоловіка. Він посміхнувся та не помітив, як поруч нього з`явився Денис Палкін. Палкін звернувся до Андрія: