15 глава

Таїсія готувала сніданок, стоячи біля плити. А на сніданок вона  пекла налисники. «Як добре пахне зранку!» -  проказав Олег, заходячи у кухню. Він підійшов до дружини та обійняв її зі спини. Які це приємні моменти! Таїсія вже й не пам’ятала, коли з нею таке було. Перший чоловік  геть не цінував її. А зараз їй здавалося, що щастя нарешті повернулося до неї обличчям. Нехай вона вже не юна дівчина, але в душі ми усі завжди молоді та хочемо вірити в дива. Коли млинців назбиралася вже велика гірка, Таїсія поставила її на стіл. Поруч поклала почату пачечку сметани та бляшанку зі згущенкою. «Мабуть я не з того почав», - поділився чоловік з дружиною своїми думками. «А з чого було требо?» - запитала жінка. «Думаю, требо було поцікавитися моїм колишнім піар-менеджером. Це ж він відправляв мене у Лебедин на зйомки». «А як ти тепер до нього з`явишся? Це ж небезпечно?!» - поцікавилася Тася. «Ніяк. До нього поїдеш ти. Наче замовник послуг. А я потім з`явлюся. Та зненацька». «А раптом він тебе потім здасть?» - занервувала дружина. «Налякаю!» - суворо проказав Олег та поклав шматок налисника до рота. «Як все це важко!» - засумнівалася Таїсія. «Важко, - погодився чоловік, - Але з чогось починати требо!».

Подружжя поснідало. Олег поставив посуд у мийку та знову обійняв дружину. Він лагідно подивився на неї та подякував за смачний сніданок. Таїсія була у захваті від такої поведінки чоловіка, але  повелася тихо. Але душа її співала. Раптом вона згадала минуле, як колишній ставився до неї. Але чого їй було дивуватися? Коли синочок навчався в свого батька та матері. Вони  ставилися до юної невістки наче до порожнього місця, наче до якогось непотреба. Спочатку батько знущався з її  бажання наводити в домі затишок та з її приготування їжі. Але ж вона тоді тільки навчалася господарювати та бути доброю дружиною. Кидав їй у слід, що її їжа гідна тільки свиням або, що їсти таке можна тільки маючи мужність. А синок з радістю наслідував свого батька. А жінці будь-якій завжди хочеться, щоб  нею пишалися та не вважали її працю за належне. Олег був цілковитою протилежністю її минулому. Хотілося йому вірити та все робити кращим чином. Тому Таїсія хоч дуже боялася, але в душі пообіцяла сама собі, що обов’язково підтримає чоловіка та піде на зустріч з його колишнім піар-менеджером.

Почали шукати, як зв’язатися з цим піарщиком. Олег знайшов телефони агенції в Інтернеті та зателефонував туди:

• Доброго дня!  Мені потрібна реклама для мого магазину.
• Так. Ми надаємо такі послуги. Розцінки наші знаєте?, -  Почув він приємний жіночій голос на тому боці.
• Так. Бачив на сайті.
• Тож яку рекламу бажаєте замовити?
• Я ще думаю. Але мені дуже рекомендували одного вашого працівника. Я можу з ним зустрітися та обміркувати?
• Так. Кого ж вам рекомендували?, - Єхидно поцікавилися чи дівчина чи жінка.
• Павлюченка Павла.
• Павлюченка? Він  вже в нас не працює!, - Холодно відповідають на тому боці.
• А де працює?, - Насторожено запитує Олег.
• А мені звідки знати!, - На тому боці були наче ображені на цього Павлюченка.
• Це погано, -   В Олега наче занило серце. В душі стало лячно.
• Так ви будете замовляти рекламу?, - повертається  до попередньої розмови абонент. В  її голосі відчувається роздратування.
• Я ще міркую. Я вам передзвоню, - Каже розчаровано чоловік та кладе слухавку.

Олег кидає телефон та розчаровано дивиться на Таїсію. «Нічого, нічого. Якось воно буде», - поспішає вона його підтримати, але звісно  чоловік вже розчарований.  «Був план та нема!», - каже Олег більше сам собі, ніж Таїсії.  «Може тоді підемо десь погуляємо. Ти обіцяв показати мені Київ», -  пропонує йому Таїсія. Олег хоч й розчарований, але погоджується. Починає збиратися, чим показує дружині робити те саме. Таїсія починає шукати нарядну сукню. Але раптом мобільник Олега вібрує та видає мелодію Віденського вальсу. Олег бере слухавку та чує інший, трохи писклявий, жіночий голос:

• Це ви шукали Павлючкенка?
• Я!

- Він тепер має свою агенцію з реклами. Не таку розкручену, але непогану.

- І як її знайти?

- Не шукайте в Інтернеті. Змарнуєте час. Вона називається «Луна».

- «Луна?»

- Так він її назвав. Записуйте телефон.

Олег готується писати, похапцем шукає якийсь клаптик паперу та ручку. Знаходить в кишені піджака. Записує. Олег дякує співрозмовниці:

- Дякую вам!

- Та нема, за що. В мене тільки одне прохання.

- Яке?

- Не виказуйте мене, будь ласка!

- Добре!

На тому боці закінчують розмову й чоловік чує телефонні гудки. «Не виказувати!» - повторює бізнесмен чиєсь прохання, а сам міркує: «Як виказати того, кого навіть не знаєш?». Олег гучно плескає у долоні. Тепер на його обличчі зовсім інші емоції. «В нас вийшло!» - радісно кричить він Таїсії. Таїсія прибігає з сукнею в руках та запитально дивиться на чоловіка. «Завтра зателефонуємо в Луну. А сьогодні, таки, подивимося Київ!» -   каже, наче командує чоловік.  «Так, нікуди ти тепер від мене не дінешся, Равлик - Павлик!» -  подумки говорить собі чоловік.