13 глава

Київ зустрів їх спекою. Подружжя їхало в таксі. Олег наче дрімав, а ось Таїсія, навпаки, по дорозі пильно дивилася у вікно. Вона слідкувала за дорогою та міркувала, куди зараз її везе чоловік?

Таксі проїхало центр, потім проїхало один з мостів.  Потрапило на інший берег Дніпра, «Коли ж ми приїдемо?» - нервувала чомусь жінка.  Блукаючи районами  воно завезло їй в один старий двір та зупинилося біля старої п`ятиповерхівки. «Ми на місці» -  повідомив , нарешті, водій. «Що це за двір? Де ми?» - запитувала в собі Таїсія. Вона штовхнула в плече чоловіка. Ігор прокинувся та подивився ц вікно. «Приїхали» - промовив він сам собі. Олег потягнувся за грошима.  Розплатився та вийшов назовні. Обійшов, щоб відчинити дверцята збоку Таїсії. А водій  вийшов, щоб віддати  замовникам їхній багаж.  Коли таксі рушило, Таїсія уважно подивилася на Олега та озвучила свої  страхи. «Ми майже на окраїні. Зараз я збігаю та гляну, чи не арештоване й це житло» -проказав чоловік та залишив  жінку біля поїзду приглядати за валізами. Він швидко повернувся та важко дихав. Віддихавшись, проказав: «Все добре. Квартира не опечатана. Пішли!». Чоловік узяв обидві валізи. Таїсія покрокувала за ним. Вони піднялися майже на самий верх. Квартира була на четвертому поверсі. Вона стояла порожня.  Олег всунув ключ в замок та насилу прокрутив. Двері відчинилися та трохи прорипіли. «Як я давно тут не був! Добре, що про неї майже ніхто не знає!» - зрадів чоловік. «Як це?» - поцікавилася Таїсія. Вона зайшла у велику кімнату та роздивлялася обстановку. «Це моє перше власне житло. Потім я іноді здавав його в оренду. А останні три роки квартира стояла порожня», -  розповів Олег.

Квартира геть не нагадувала житло багатія. А ще була дуже пильною та брудною. Меблі, гардини, шпалери, все-все застигло в стилі початку двохтисячних. Таїсія ходила по кімнаті туди-сюди.

Квартира виглядала не жилою та похмурою.  Шпалери  спокійного кремового кольору, де не де на них були вибиті  купками невеличкі квіточки. Також кольору були й штори. Було видно, що їх вже давно не прали. Ті аж припали пилюкою. З одного боку стояла стінка зі світлої деревини. Вона містила кілько книг, чайний сервіз та різні види келехів та чарочок. А ще скляну вазу.  Біля вікна стояв старий телевізор на спеціальному столику. Напроти стінки розташувався диван та однотипні два кресла – гарнітур. Усі вони були світло-коричневі з подушками зшитими із тканини під корову. Килим на підлозі був такий самий з маленьких квадратиків, схожих на коров’ячу шкіру. Таїсія подивилася собі під ноги, роздивляючись візерунок та килимі, потім пошарпала ногами. Килим був м`який та приємний на дотик. Біля дивану стояв невеличкий скляний столик для кави. Ось і всі меблі. А замість люстри чомусь висла одинока лампочка. Таїсія підняла голову та подивилася на стелю. Одинока лампочка її  здивувала.

Гостя роздивлялася кімнату та пригадала, що колись мріяла саме про такий ремонт. Шкода, що їй тоді було не до нього. І тут до неї прийшла цікава думка: «А як виглядає теперішнє його житло? Та чи зможе вона там зараз побувати?». Але Олег наче прочитав ці її запитання та ненавмисно, раптом, проказав: «Шкода, що й квартира й заміський будинок арештовані. Як би я хотів тебе туди запросити! Там все набагато краще. Але мене тепер не має. Вони, напевно, перейшли у спадок синам». Чоловік закінчив говорити. Трохи помовчав та розповів: «А про цю квартиру я забув. Я тримав її на випадок – запросити жінку. Коли не мав наміру відкриватися, хто я насправді. Схоже, що й поліція про неї не дізналася». «Повію?!» -  не витримала та перепитала дружина. «Не завжди», - відверто відповів Олег.

Таїсія зупинилася біля стінки та провела по одній з поличок пальцем, а потім подивилася на нього. Вона побачила на пальці товстий шар пилюки – вже сірої та густої, наче збитого войлоку. «День буде не з легких!» - помітила вона сама собі.

Трохи відпочивши, Таїсія озброїлася губкою та засобом для миття посуду щоб почати війну із брудом. Вона увійшла у ванну кімнату та увімкнула гарячий душ. Потім направила струї води та кахельну стіну.

А от Олег почав шукати телефони агенцій, які надають послуги по розслідуванню. Водночас продивлявся відгуки про ці компанії в Інтернеті. У кожного свій день.

******************************************************************

Я чую, як у ванні співає Таїсія під шум води. Мені стає весело від цих звуків. Водночас я гортаю сторінки на екрані ноуту та читаю заголовки, які мене зацікавили. Думки, як я буду  шукати правду просто заполонили мою голову. Вони мене збуджували та вселяли надію. Але одночасно лякали. Чи зможу я все дізнатися? Чи здужаю все це сам? «Спокійно! В мене все вийде!» - кажу я собі на одинці та читаю відгуки про одну з агенцій. Мої руки тягнуться до телефону, але я тільки вбиваю туди потрібні номери. Якийсь внутрішній страх не дає мені зателефонувати. Придумав, краще я візьму авто та придивлюся за своїми колишніми друзями самотужки! Закриваю вкладнику з пошуками слідчого та відкриваю нову. Вбиваю в пошук: «Орендувати машину в Києві». На душі стає легше. Якось спокійніше. Я навіть відчуваю, як зменшується калатання серця. Господи, невже я так нервую? Чого я так боюся?

Обираю автівку, зараз же оплачую. Клас! Поїду негайно заберу свою машину. Я закриваю ноутбук. Встаю з дивану та виходжу у коридор. Чую, як у ванні вже мовчки вовтузиться моя дружина. Заглядаю у ванну та бачу її у самісінькій ванні навколішках. «Тася, я скоро приїду. Нікуди без мене не виходь!» - кажу їй. Таїсія ледь-ледь обертається та прохає щось купити на вечерю. Я погоджуюся та виходжу з квартири.

Господи, наче я не був у Києві цілу вічність! Я йду двором та пригадую, як вибратися з цього району та потрапити до центру. Колись тут ходив трамвай. Я блукаю дворами та нарешті знаходжу потрібну вулицю. Йду дорогою в бік трамвайних шляхів. Навкруги буяє зелень. Так, це дуже зелений район. А моя голова наче вибухає від спогадів. В цьому районі народився Сашко – моя старша дитина. Он, пологовий будинок, звідки ми його забирали. Якійсь від сірий та трохи обшарпаний. Придивляюся та бачу, що якійсь зміни в ньому є - нові пластикові вікна . Ну хоч це добре! Як зараз мій син? Як пережив мою смерть? Потім пригадую про другого сина – Олексу. Все ж таки з Сашком я ще встигав бути батьком.  Олекса народився вже далеко від цього місця і навіть далеко від цієї країни. Але от для Олекси я більше був татом по вихідним та на свята. Я досі відчуваю свою провину, хоч хлопці давно виросли. Як повідомлення про мене переніс Олекса? Може йому було не так боляче, як старшому? Страшно думати про такі речі. Намагаюся викинути погані думки та інтуїтивно дивлюся в інший бік. А там будівельний майданчик, обнесений парканом. За металевим парканом бачу довжелезний кран. Тут будують якийсь хмарочос. Точно буде не менше двадцяти поверхів. Чому його не будували тоді, двадцять років тому? Я тоді придбав би квартиру у новобудові. Хоча ні. Новобудова мені була не по кишені. Як і зараз. Ловлю себе на думці, що я наче повернувся у своє минуле, у свою молодість – перша власна справа, перші прибутки, перше своє житло. Радісно та надихаюче. А зараз знову все починаю спочатку. Так, і на квартиру в цій  багатоповерхівці в мене знов не вистачає коштів. Повертаю на ліво та , нарешті, бачу трамвайну зупинку. Підходжу до неї, дивлюся в бік та бачу, що прийшов я своєчасно. До мене під’їжджає трамвай. «Ура!» - радію я в душі. Трамвай тягне мене якось повільно в бік центру. А я все дивлюся у вікно та згадую своє життя. Зате назад я повернуся на колесах. Це мене зігріває.