11 глава

Олеся сиділа у  маленькій затишній кав`ярні.  Поруч із нею за круглим столом на двох сиділа її подружка та колишня однокурсниця Галка. Перед дівчатами вже стояли два шматочка  шоколадного торту, кава Лате та Капучино. Леся  поклала на коліна сумочку та дістала із неї чергову дерев`яну фігурку слоника. Поставила її на стіл та похвалилася: «Це вже третя. Шеф привіз з Таїланду на днях. Він там відпочивав. Все за гарну працю!» Галка взяла слоника двома пальцями, піднесла до обличчя, роздивляючись того, прокоментувала: «Нічогенький слоник. Непогано!». Потім поставила фігурку назад та зняла з пальця золоте кільце зі словами: «А мій на днях оце мені подарував. Най не обручка, але я намагаюсь!». А після єхидно захихотіла. «Ну той. Ти ж спиш із ним. А мій начальник не такий!» - гордо проказала Леся. Але все одно в її голосі відчувалася легка заздрість. «Поседіла у кав`ярні!» - подумалося дівчині. Вона діловито подивилася на наручний годинник та забиралася, кажучи подрузі: «Перерва кінчається. Мені час до офісу!». «Ну то давай. Не зникай!» - прохолодно відповіла їй Галка та наділа кільце на пальчик. Леся встала та вийшла на вулицю. Вона  повернулася назад у приймальню.  Перерва не принесла їй ніякої радості, ані шоколадний торт, ані ранішній подарунок від  начальника. Вона кинула сумку, що та полетіла на стілець. Зачинила за собою двері. А потім щось  примусила її виглянути у коридор. Вона подивилася з-за дверей та побачила, як прибиральниця миє там підлогу. «А Приймальню ви коли прибирати почнете? Розвели тут пилюку!», - нагримала вона на жінку. Та від  несподіванки аж підстрибнула. «З підлогою закінчу та прийду!» - пробурмотіла прибиральниця та пришвидшилася. Леся закрила двері та сумно підійшла до робочого місця. Вона зіштовхнула сумку на підлогу сіла на стілець та сумно проказала: «Я теж варта більшого!». Але думки, що для того кращого треба піти до ліжка свого шефа – немолодого та огрядного, її лякали.

Наче хтось зверху почув її думки. Раптом двері кабінету відчинилися й на порозі з`явився Андрій Ясміна. Він посміхнувся до секретарки та тихо запитав: «Ти сама?». Дівчина подивилася на чоловіка та згадала  ту давню зустріч у нічному барі. Високий, широкоплечий, з блискучим темним волоссям, та знов у дорогому темно-сірому костюмі, він стояв у дверях, як посланець чогось нового. Яку звістку він приніс їй сьогодні, добру чи погану? Леся кивнула. А щоб впевнитися по комутатору запитала начальника. Там не відповіли. Ясміна зачинив двері та пройшов кабінетом: «Як тобі тут працюється?Що, Денис Павлович не ображає?», «Я сама кого хочу ображу!» - відповіла на це дівчина. Андрій дістав з-за спини руку та протягнув їй коробку цукерок: «З першим місяцем на новому пості!».Леся зраділа. Настрій піднявся моментально. Вона узяла цукерки та поклала перед собою, запитально дивлячись на чоловіка. «Розумієш, - почав чоловік, він трохи вагався,а коли насмілився проказав, - Я тобі допоміг? Покликав сюди. А потім висунув на краще місце. То і ти маєш мені трохи допомогти!». «Он як! Я так і знала, що ти не просто так тут з цукерками з`явився», - весело відповіла Леся. «Ну, чим я маю тобі допомагати?» - спитала в нього. «Як ти дивишся на те, що іноді будеш розповідати мені про плани нашого сонцеликого Дениса Павловича?». «Ти що? Хіба так можна?!» - не погодилася секретарка. Її обличчя спалахнуло червоним. Посмішка вмить пропала. «Та нічого такого я не прохаю!» - знайшовся Ясміна. «Якщо я буду знати, що він наперед планує, то що в цьому поганого? Якщо деякі звіти попадуть мені першому, це ж не проблема. Я другий після нього, пам’ятай!». Леся від`їхала на стільці від столу, намагаючись відсторонитися від неприємного. «Ти чого? Подумай про це! Я можу й іншу секретарку знайти!»- проказав чоловік та хитро посміхнувся потім повернувся та вийшов. Тільки залишився шлейф його міцних парфумів. Тепер Лесі він здався не таким приємним, навіть навпаки задушливим. Вона встала та пішла відчиняти вікно. «От що мені робити?» - подумала Леся, дивлячись у вікно. А там стояло майже літо. Зелень вже буяла, сонечко пекло асфальт. Тільки дівчину все це не радувало.

Через тиждень.

Леся подивилася, як Денис Павлович пройшов повз приймальну та покинув кабінет Вона встала та прослідкувала за ним. Виглянула у коридор та дивилася, доки той не сів у ліфт. Леся узяла мобільник та набрала номер Ясміни:

• Алло. Він поїхав на зустріч з новим інвестором Будковським? Чув про такого? Так ,«Будкомгрупп». Мене не покликав.
• Це погано. Мені цікаво, що вони там вирішать?
• А я що винна, що він поїхав туди сам?!
• Треба бути винахідливою, Леся! Гаразд, не сумуй! Це тобі порада на майбутнє.
• І вам всього найкращого!

Леся поклала слухавку та надулася. От встряла в халепу. Тепер ще вигадуй, як попасти на перемовини, на які тебе не кличуть. Вона скочила та почала вештатися кабінетом, потім придивилася та побачила, що шеф свій кабінет залишив незачиненим. «У-у-у! Довіряє!» - проказала Леся та заглянула за двері. Постоявши так з хвилину, вона зайшла до кабінету начальства.  Подивилася на стіл та помітила, що з боку лежала пухкенька папка з документами. «Щастить же мені, сьогодні! Товстун забув документи», - ледь не проспівала вона від радості. Дівчина ухопила папку та вилетіла з кімнати.  Біля свого робочого столу вона вхопила мобілку та зателефонувала Ясміні:
«Андрій, мені сьогодні дуже щастить! Денис Павлович забув документи. Зараз я беру таксі та їду за ним». «Я сам тебе відвезу», - почула вона у відповідь. Леся схопила документи, свою сумочку та вилетіла з кабінету. Вона пробігла повз старої секретарки та звітувала: