8 глава

Леся була дівчиною з  однієї  багатодітної родини, яка мешкала у маленькому селі, десь на Полтавщині. Її дитинство більше нагадувало  якесь рабство, ніж те, що люди називають дитинством. Сільська праця, допомога з молодшими братами та сестрами, та ще  повсякчасна  спроба залишитися  цілою  від одвiчних стусанів старших братів. І в такій атмосфері вона ще намагалася навчатися та навчатися добре. Коли, нарешті, дівчина закінчила школу та розсилала свої документи, то вирішила, якщо вступати, то в найкращі  вищі заклади. З неї кепкували однокласники, почувши, куди  Леся  нагострила лижі. Батьки крутили пальцем біля скроні та казали, що нічого в неї не вийде. Але в неї все вдалося – найкращій  університет столиці покликав її до себе. Леся вирвалася на свободу, від малих братів та сестер, від кіз та кролів, від огороду та зухвалих однолітків. З легкістю вона закінчила Університет Шевченка та отримала  спеціальність економіста. Але на цьому  прихильність  долі в її житті й закінчилася. Студентка з червоним дипломом раптом виявилася нікому не потрібною у Києві. Вона хоч й пройшла стажування у великій компанії, але з нею з легкістю простилися та взяли на її місце чиюсь доньку. А вона йшла тепер по нічному Києву самотня та безпорадна. Як діяти та на які гроші жити, коли  їй знову відмовили на сотій, співбесіді? Та вона вже  втратила рахунок цим співбесідам! Бо всюди чула, що у вас немає досвіду, або ми вам зателефонуємо. Гроши кiнчалися, грiла тiльки надiя, що все не марно. Що все ще буде добре. Пiдробляти тим, що пишеш курсовi всiляким недбайлам набридло тa стало важко. Бо вже не студентка. Тебе вiдлучили вiд студентськоi бiблiотеки, вiд викладачив, якi так полюбляли її   цiкавi та розумнi питання.

Проходячи який недешевий бар, вона раптом повернула та зайшла у заклад. Усередині грала тиха приємна музика. Людей було небагато. Це сподобалося невдасі й вона пішла прямуючи до барменів. Сівши за барною стойкою, замовила собі Мартіні, чого ніколи не робила. Поклавши невеличку червону жіночу сумочку на стійку, узявши бокал, спробувала свій напій. Скільки вона так сиділа та думала над своєю життєвою ситуацією невідомо. Але раптом почула чоловiчий голос, що кличе ii по iменi. Леся повернулася, але не відразу зрозуміла, хто  перед нею.. Чомусь роздивлятися, того, хто її покликав, вона почала зі взуття. Дорогі, блискучі лакові туфлі самі кинулися їй у вічі. Далі красиві чорні дорогі брюки, такий самий піджак, біла сорочка, вишукана та така незвичайна. А ще цікавий галстук, наче костюм в Арлекіна. Нарешті Леся підняла голову та роздивилася чоловіче обличчя. На неї дивився чоловік середнього віку, з темними, навіть чорними очима, темною шевелюрою та невеличкою борідкою. Його тонкі губи розтягнулися у посмішці та проказали їй: «Леся, Тедіньова? Невже ти?». Леся пильно подивилася у вічі чоловіка. Було видно, що вона його наче сканує. А потім дівчина видала: «Вибачте, але я вас не пам’ятаю!». Чоловік закляк та припинив посміхатися. Він все ж таки сів поруч та продовжив розмову:

• Ну як же? Я – Андрій  Ясміна. Я  колись допомагав тобі з …
• Згадала!, - Голосно проказала Леся та вся аж змінилася в обличчі. Тут вона згадала, хто він та що чула нещодавно про нього. В голові з`явилася картинка, де худорлявий парубок у сірому светрі дивиться на неї нужденним поглядом та тримає купу підручників. Зараз цей Ясміна  зовсім був не схожий на того старого, який  сплив у дівочій пам`яті. Одяг,  взуття, зачіска, та погляд, геть не нагадували того парубка, а навпаки казали, що зараз у Андрія все добре. І тепер це вона потребує його.

• Як життя? Ти мала вже закінчити університет?
• Так, я вже не студентка, - Тут вона почала трохи кокетливо посміхатися.
• А де працюєш?
• Ну!, -  багатозначно відповіла дівчина.

Андрій почав перелічувати великі компанії, які мали офіси у Києві, потім по країні. Але Леся тільки загадково посміхалася. А потім тихо проказала:

• Ніде. Поки тільки шукаю.
• Ти ж розумна дівка, невже  це проблема?
• Немає досвіду. А червоний диплом зараз не показник!, -  відповіла та сумно зітхнула.
• - А гайда, тоді до нас. Поки у відділ маркетингу. Повчишся, придивишся…
• Можна!, - На обличчі Лесі знов засяяла посмішка. Невже життя знов повертається до неї приємним боком, а не дупою?
• Що тобі замовити?
• Мартіні.
• Може краще якийсь коктейль?, - чоловік грайливо дивився на Лесю, але вже він  зараз себе відчував господарем становища та обирав правила гри.
• Ні. Дякую!, - Леся наче засоромилася, але про себе подумала: «Поки  посиджу тихенько. А там подивимося, хто та що замовлятиме».

Перед Лесею з`явився ще один бокал. А під нього Андрій дістав та поклав свою візитку. «Зателефонуй мені завтра з самого ранку!» - промовив він та пішов. Просто, спокійно повернувся та пішов. А Леся залишилася сидіти та дивитися у спину цього красеня. Вона досі чула його приємний  бархатний голос та відчувала запах його міцних чоловічих парфумів. Все це манило її туди - у красиве життя. Куди вона так прагла  майже з дитинства. Колись їй все-таки вдалося познайомитися ближче з так званою Дольче Віта й тепер її мета стала більш зрозумілою та чіткою та, вже вимальовувалися певні риси. Колись, коли вона ще навчалася та майже жила студентським життям, мешкала у бібліотеці, гризла граніт наук та цим же й підробляла до своєї ніякої стипендії, трапилося їй познайомитися з Артемом. Артем був хлопець – мажор. Він з`являвся в університеті тільки  ближче до сесії та шукав тих, хто йому допоможе здати тести, зробити лабораторні та курсові. Таким чином на його шляху опинилася дівчинка-ботанка на ім`я Леся. Леся за  нагороду погодилася підтягнути недбайливого студента та закохалася.  Цікавий та веселий Артем був таким незвичним для неї. Це він привчив її снідати не вдома, а у невеличких кав’ярнях – пити каву з круасанами. На які раніше вона тільки заглядала крізь скло цих яскравих кав’ярень. З друзями він її так й не познайомив. А от з батьками навпаки. І Леся розтанула. На званому обіді вона вперше побачила, як їдять за великим сервірованим столом, ножем та виделкою. Батьки Артема розглядали її наче мавпочку із зоопарку. Для  Анастасії – матері Артема дівчина стала на той час гарною іграшкою. Доросла жінка раптом заходилася грати в дочки-матері тільки не з лялькою, а з живою істотою. Мати Артема брала її із собою у СПА, по  модним бутикам. Надарувала Лесі гарного  дизайнерського одягу та цікавих жіночих дрібничок. Леся  відчула шкірою, як це носити  натуральну бавовну та шовк. Що це дуже приємно! Але, коли Артем перейшов на інший курс та усі хвости були підтягнуті, й сам Артем й любов його родини пішли з її життя та навіть не обернулися, щоб попрощатися. Як несподівано вони познайомилися, так само й розійшлися. Коли закохана телефонувала Артему – телефон казав, що абонент по за зоною досяжності. А коли вона наважилася подзвонити Анастасії, то на тому боці прислуга попрохала дівчину, більше їх не турбувати. Дольче Віта закінчилася. На губах залишився лише солодкий присмак. І Леся запам’ятала його та прагнула відтворити у своєму житті  більш за все на світі.