6 глава

Весна. Київ оживає. На вулицях з`являються дівчата та жінки в коротких спідницях  та більш легкому одязі. На деревах з`являються зелені бруньки, десь вже малюсіньке листячко. Сонце яскраво світить та яскраво освітлює великий офіс у багатоповерховій офісній будівлі.

«Денис Павлович, якби ми все робили за вашими вказівками, компанія вже пішла би на дно!» -  голосно та  зі звинуваченням в голосі каже немолода жінка у  коричневому діловому костюмі. «Хто це?» - тихо але суворо запитує Денис  чоловіка, що стоїть поруч. «Це головний бухгалтер», - майже шепоче той у відповідь. «Пошукайте їй заміну!» - віддає Денис своє розпорядження. Менеджер, що стоїть поруч налякано озирається на господаря. В нього трохи відкривається рот від  несподіванки. «Але вона одна з найкращих!» - пробує  заперечувати чоловік. «Ти теж хочеш за нею?» -  натякає господар. «Але ж я тепер співвласник?!» - нагадує менеджер. «Не співвласник, а співучасник!» - холодно натякає йому Денис та нагадує його місце. «Господи, як добре, що Олег Дмитрович цього не бачить!» - каже тихо в серцях менеджер та стає на крок далі від кремезного чоловіка й важко видихає. «Кажеш добре?» - з іронією підколює його у відповідь великий бос.

«Як страшно працювати! Вже змінився майже увесь топ-менеджмент. Узялися за бухгалтерію!» -  гомоніли у коридорі співробітники тихо поміж собою. Андрій пришвидшено шов коридором після наради та чув, що відбувається навколо. Він так довго цього  бажав і от це  відбулося. Але чого він не відчуває радості? Чого йому так противно на душі весь цей час, коли зник Олег Кочмарський, та коли, завдяки зраді, він – топовий менеджер увійшов в ряди правління та зайняв місце свого колишнього керівника та господаря  великої компанії?

Денис залишається сам у великому кабінеті. Працівники ( а це здебільшого менеджери вищої ланки) по трохи виходять. Коли кабінет зовсім пустіє чоловік набирає номер, а потім твердо комусь каже: «Так. Вже час. Займитеся нею. Перевірку я дозволяю та все потрібне забезпечу!».

***********************

«Весна. Вже треба думати про город! Що саджатимемо?» -  дивлячись у вікно, нагадала стара жінка. Таїсія стояла біля плити та щось помішувала в каструлі. «Та ще встигнемо, мамо!» - відповіла на це матері. «Ти завжди так. Тобі кажеш, що робити. А ти тягнеш. У тому році з морквою запізнилися. Потім пересіювали…», - ображеним тоном нагадувала мати. Таїсія скривилася. У кухню вийшов Олег та побачив скривлене лице дружини. «Чого це ти? Пересолила?» - запитав він  в жінки та спробував її обійняти за талію. Іноді перед Антоніною Степанівною вони вдавали, що подружжя. «Та ні. То мама про сад-город нагадує. Час, каже, копати, саджати…», - розповіла Таїсія. «Саме так!» - суворо проказала Антоніна Степанівна та  демонстративно вийшла з кухні. «Ну що ж, давай завтра підемо на ринок та подивимося насіння, розсаду», - погодився Олег.

Ранком вони вже блукали проходами базару та дивилися, що він може їм запропонувати. «Ми зазвичай кабачки саджаємо, огірки, капусту, моркву, петрушку та кріп. А томати потім вже, як розсаду продають купуємо», - розповідала Таїсія. Олег слухав її одним вухом, а сам розглядав чим торгують на базарі. Іноді підходив та прицінявся. Пройшли ряди для саду, потім  господарчі товари, а потім пішов одяг. Олег  заглядав всюди потрохи.

Коли поверталися він раптом проказав: «А що як нам теж зайнятися бізнесом? Я візьму кредит у банку. Почнемо свій малий бізнес. Будемо по черзі стояти на ринку. А ти ще за бухгалтера будеш?». «Я?» - здивувалася Таїсія. «Вона ніколи не бачила себе в торгівельній справі, тому ця його пропозиція здивувала її та водночас налякала. А Олег вже відчував, що в нього наче чешуться долоні, як подумав про кредит.

************

Прогулянка по ринку мене, можна сказати, окрилила та подала надію.  Гуляючи рядами та роздивляючись товар, прямо відчув, що в мене наче входить життя. Наче сили мене наповнюють. А після думки про кредит  відчув наче свербіж у долонях. Давно я так себе не почував. Дуже давно! Це нагадало мені мою першу справу. Як сумнівався, десь хвилювався. Але ішов напролом. І що? Все вийшло. Мій бізнес рос та виріс у велику імперію. Яка тепер перейшла у  чужі руки. Знов думки стали сумними. Хто ж ті люди, які так забажали усунути мене від  влади, від мого утвору? Але не час сумувати. Ти опинився знов у канаві? Життя пхнуло тебе назад у багно?! Але ж ти живий, живий! А міг бути мертвим.

Прогулянка  ринком знов вселила в мене життєву силу та бажання боротися. Поки  купували насіння я придивлявся, чим торгували місцеві жителі. Чого було багато, чого, навпаки бракувало. Тепер настав час ґрунтовно все обміркувати та обрати свою нішу. Потім можна бізнес-план написати. А тоді й в банк звернутися. Настрій сам собою пішов у гору. І це мабуть помітили жінки.

«А чого це ви такий задоволений?» - раптом звернулася до мене моя теща. Вона теж ходила щаслива після нашого повернення. Ще б пак, все сталося, як вона того бажала. Ми накупили насіння та Таїсія, навіть, заходилася шукати горщики під розсаду. «В мене є свій план. В вечорі я його вам озвучу», - поділився я з Антоніною Степанівною своїм бажанням. «Що за план? З приводу городу, я  сподіваюся?» - єхидно перепитала жінка. Я подивився на неї багатозначним поглядом. Не став розчаровувати сердечну.

Ввечері на кухні все розповів своїй липовій дружині. Вона слухала мене уважно. А потім з тривогою запитала. «А як, раптом, нічого не вийде? Де візьмемо гроші повернути кредит?». «Вийде! А ні, пограбуємо банк!» - жартуючи відповів їй я. Таїсія налякано заморгала очима. Ой, як я не люблю, коли в мене не вірять. Прийдеться цю переполохану бухгалтерку ще й вмовляти.