3 глава

У кімнату зайшла літня жінка та подивилася у той бік, де лежав чоловік. Жінка злякалася та за причитала: «Тасю, то ти котів та собак приносила, зараз за п’яниць узялася! Господи, а раптом він в нас помре? Що робитимеш?». «Я не подумала!» - обізвалася Таїсія, яка сиділа на підлозі та дивилася на непритомного Олега. «Не приведи. Господь, не приведи Господь!» - ходила по кімнаті мати та хрестилася. «Мамо, та не лякайте мене!, - тоненьким голосом проказала Таїсія та стала підводитися, - Я Швидку піду викличу». «Швидка може не встигнути. Біжи на сусідню вулицю до Прокоповичей!» - нагадала мати. Таїсі миттю вилетіла з кімнати. Взулася у сінях в пластикові тапки та вибігла  на вулицю.

Таїсія прибігла назад через п`ятнадцять хвилин та привела із собою сусідського сина, який навчався у медичному виші на останньому курсі та влітку підробляв фельдшером:

• Розумієш, Стасику, до мене людина приїхала, знайомитися. З іншого міста людина. Я його попрохала за солодким до кави сходити. А потім виходжу, а він лежить на дорозі побитий увесь. Мабуть, колишній мій придурок Пашко дізнався та відлупцював його. Вмовляла хлопця Таїсія та придумувала історію прямо по дорозі.
• Добре, я подивлюся. Але ж я не лікар. Пояснював їй фельдшер та пришвидшував ходу.

Вони зайшли у дім. Станіслав зайшов у кімнату та, дивлячись та чоловіче тіло, присвиснув:

• Ну ваш Пашко – тигр! Так відгемсилити людину.
• Та він же не сам. Не сам.
• В такому випадку треба поліцію викликати, заяву писати. Хлопець почав тягнути час та не рішався підійти до чоловіка.
• Не треба. У Пашка батько місцевий депутат. Навіщо мені проблеми з цією родиною. Вони й так моє ім`я на усе місто полоскали. Сам подумай, чим це мені може обійтися.
• Мабуть так.

Фельдшер погодився та підійшов та роздивлявся тіло. Олег застогнав. Хлопець звернувся до нього: «Ви мене чуєте? Бачите?».

Коли перша допомога була надана чоловік лежав увесь в бинтах та дивився. Як фельдшер навчає Таїсію правильно доглядати за хворим. Потім Станіслав  знов підійшов та запитав у хворого:

• Ви хоч пам’ятаєте, як це сталося?
• Трохи. Я вийшов з автобуса. Прошов до магазинчика, а потім на мене напали якійсь чоловіки. Я кликав на допомогу хлопців, які їхали зі мною. А вони кудись розбіглися. Якось так…

Тут втрутилася Таїсія, яка  хотіла  виправити розповідь чоловіка, щоб та була більш схожа на її вигадану:

• Ти хотів сказати, що вийшов з магазину. А вони тебе біля нього й зустріли.

Олег здивовано подивився на жінку. Було видно, що він нічого не розуміє з її слів. Його поспішив поправити  фельдшер:

• Та яка різниця. Людина у вашому стані звісно може плутатися у часі та не пам’ятати, відразу його побили чи згодом. Наразі ви живі, та дай Бог одужаєте!

Він знову підійшов до Таїсії та тихим голосом промовив: «Взагалі це дивина, щоб після такого він все пам’ятає. Не тисніть на нього! А ще, як буде можливість, то викличте лікаря, чи приїдьте у поліклініку. Тут краще й томограму зробити й купу інших досліджень. А я пішов».

Станіслав вийшов з кімнати, а Таїсія побігла за хлопцем, тицяючи йому у долоню гроші, від яких той  почав відбрикуватися. «То я завтра вам зранку свіжого молока принесу!» - прокричала Таїсія з  ганку в слід  медика, який пішов. Таїсія повернулася назад. Вона стала у дверному отворі та згадала, що ще не вечеряла та про те, що її сьогодні звільнили з роботи та знов подумала про зіпсовану куртку та той список ліків, який написав  кілька хвилин назад молодий фельдшер. Таїсія сумно зітхнула та голосно проказала: «Мамо, а ми ж ще не вечеряли!».

«Так доцю, так», - почула вона тихий голос матері десь за спиною. «Олег, ви мабуть теж голодний?» - звернулася жінка до хворого. Той криво посміхнувся.

Жінка вийшла на кухню та побачила, як стара мати чистить картоплю на вечерю. «Зваримо товченку. Бо Олегові треба все рідке», - запропонувала  донька та подивилася на  порепані материнські руки. Вона сіла поруч та заходилася допомагати.

Жінки тихо повечеряли в кухні. Донька побоялася признатися матері, що втратила роботу. А мати насупилася та не рішалася її вичитувати за такий несподіваний сюрприз. А потім Таїсія розвела картоплю гарячим молоком до рідкого стану й понесла її у кімнату годувати хворого. Вона зайшла з мискою у руках та сіла поруч чоловіка. «Одкривайте обережно ротик! Я буду вас годувати», - весело проказала вона  та набрала у ложку картопляне пюре. Олег подивився на неї та  посміхнутися в нього не вийшло. Замість посміши вийшла гримаса болю. Чоловік слухняно відкрив рот. «І як же так вийшло, що ви опинилися у нашому яру?» - запитала Таїсія, коли миска була майже порожня. Чоловік ковтнув та  не дуже  виразно відповів: «Я й сам не знаю. Я приїхав з телеканалом зніматися в реаліті-шоу «Багач та бідняк» чули про таке? А замість реаліті-шоу вийшло не зовсім шоу. Коли на мене напали, то команда  режисерів, операторів враз кудись поділася. Я кликав на допомогу, а їх й слід простив. Мабуть мене будуть шукати? В мене ж через пів року як вибори! А бізнес, як бути з ним?». «Так ви – політик?» - проказала Таїсія протягуючи останнє слово. «Не зовсім! Я мріяв бути мером Києва. А замість Києва  тут, в якомусь Мухосранську», - сказав хворий. «Наше місто – не Мухосранськ ніякий!, - образилася жінка, - У ньому три коледжі – педагогічний, медичний та мистецтв. Є свій маленький театр та дві фабрики -  галантерейна та  поршневих кілець, а ще олійниця є!». Чоловік видихнув та якось  іронічно подивився на Таїсію. А вона поставила миску на коліна та сердито подивилася на чоловіка. Їй було неприємно, що її рідне місто тільки що обізвали. Може воно маленьке та провінційне, але ж не  зовсім й  далеке та пропаще. «І взагалі, він не бачив наше місто! Приїхав, його побили. Опинився десь в канаві. Що він міг побачити? Яр та  віддалений  куток на відшибі. Не бачив, значить не має права його обзивати!» - лютувала в душі Таїсія.