АЛЕ ЦЕ ВЖЕ ЗОВСІМ ІНША ІСТОРІЯ.

У незвично сонячній кімнаті Мірка лунав знайомий саундтрек із гри «Лицар Темного Замку».

Промені денного сонця пробивалися крізь вікно й падали на підлогу золотими смугами. У повітрі ліниво кружляли порошинки пилу, а з вулиці долинав далекий спів птахів.

На екрані телевізора миготіли яскраві спалахи магії.

І, що було найдивніше, персонажем гравця був не лицар, не асасин і навіть не арканіст.

Маг.

Саме той персонаж, якого Мірко, Боб, Даріус і Том терпіти не могли.

На їхню думку, його геймплей був надто повільним і нудним. Поки лицар рубав ворогів мечем, а асасин стрибав по дахах і кидав ножі, маг лише стояв десь позаду та розмахував посохом.

Принаймні так вважали вони.

Але, схоже, Емма цієї думки зовсім не поділяла.

Вона сиділа на підлозі підклавши книжку, міцно стискаючи контролер обома руками.

Її погляд був прикутий до екрана.

Зосереджений.

Уважний.

Майже зачарований.

Черговий загін ворогів вискочив із-за повороту підземелля.

Емма швидко натиснула кілька кнопок.

Навколо мага спалахнуло коло синього світла.

Мить.

І половина супротивників розлетілася по кімнаті від потужної хвилі енергії.

Потім вона миттєво телепортувалася на інший край арени, ухилилася від атаки й добила останніх ворогів вогняним закляттям.

Рівень був пройдений.

Той самий рівень, над яким хлопці свого часу мучилися кілька днів.

Емма навіть не помітила цього.

Вона просто натиснула кнопку переходу далі.

На її обличчі з'явилася ледь помітна усмішка.

Мабуть, одна з перших справжніх усмішок за весь час.

Для когось це була звичайна стара гра.

Для неї ж усе виглядало інакше.

Немов вона відкрила для себе цілий новий світ.

Світ, у якому можна було не боятися.

Світ, у якому монстри залишалися лише пікселями на екрані.

Світ, де після поразки завжди можна було почати знову.

Емма навіть не звернула уваги, як минуло кілька хвилин.

Вона повністю занурилася в гру.

Так, ніби нічого цікавішого в житті ніколи не бачила.

І, можливо, це було недалеко від правди.

Звідки вона взагалі вміла так добре грати — залишалося загадкою.

Але це вже була зовсім інша історія.

Раптом із рації, що лежала на тумбочці біля ліжка, пролунав знайомий голос.

Трохи приглушений перешкодами.

І помітно схвильований.

— Прийом, Ем... Прийом, Ем...

Емма здригнулася від несподіванки.

Вона різко повернула голову до джерела звуку, а потім так само швидко перевела погляд назад на екран.

Гра ще тривала.

Кілька секунд вона вагалася, після чого натиснула паузу.

Музика продовжила тихо грати з колонок, але персонаж завмер посеред кімнати стародавнього замку.

Емма піднялася з підлоги й підійшла до тумбочки.

Обережно взяла рацію в руки.

Натиснула кнопку.

— Прийом.

У динаміку одразу долинув голос Мірка:

— З тобою все добре?

Емма машинально озирнулася кімнатою.

Сонячне світло.

Тиша.

Тепло.

Ніякої небезпеки.

— Так.

На тому кінці почувся тихий видих полегшення.

— От і добре...

На кілька секунд запала тиша.

Наче Мірко підбирав слова.

Або не хотів говорити те, що мусив.

Потім він заговорив знову:

— Слухай... найближчим часом до будинку можуть приїхати злі люди.

Емма завмерла.

Наче її облили крижаною водою.

Пальці на рації мимоволі стиснулися.

Серце почало битися швидше.

Перед очима на мить промайнули холодні коридори.

Яскраві лампи.

Білі стіни.

Чужі голоси.

Її дихання збилося.

— Тому будь готовою, — продовжив Мірко. — Якщо щось почуєш або побачиш — одразу ховайся. Пам'ятаєш, що ми з Наташею казали?

Емма повільно кивнула, а потім згадала, що він її не бачить.

— Так...

— Добре.

У його голосі все ще відчувалася тривога.

— Я постараюся повернутися раніше.

Емма опустила погляд у підлогу.

Вона не знала чому, але від цих слів їй стало трохи спокійніше.

Ніби вона більше не була сама.

— Д-добре...

Її голос прозвучав тихіше, ніж вона хотіла.

— Буду чекати.

На тому кінці рації кілька секунд мовчали.

А потім Мірко відповів:

— Ми тебе не кинемо, Ем.

У рації щось зашипіло.

Зв'язок обірвався.

Емма ще деякий час стояла нерухомо, дивлячись на пристрій у своїх руках.

Потім повільно поклала його назад на тумбочку.

Кімната залишилася такою ж світлою.

Гра все ще чекала на паузі.

Маг застиг посеред екрана.

Але тепер Емма вже не могла грати.

Вона мимоволі перевела погляд на вікно.

І прислухалася.

Ніби очікувала будь-якої миті почути звук двигуна, що наближається до будинку.