Глава V  Зустріч з паном Данилом. Криївка

Кароліна з дівчатами вже підходили до головного корпусу Львівської національної академії мистецтв, аж раптом хтось її гукнув.

• Панно, ви не забули про нашу зустріч? – Данило Свірзький візирав у вікно Nissan X-Trail кольору металік і кликав її порухом руки до себе.

Кароліна зашарілася, вибачилася перед подружками і попрямувала до авто, бо ж незручно було просто пройти повз.

• Доброго ранку, пане Данило. Вибачте, але я сьогодні не взяла картину із собою. Ви хотіли б її подивитися ще раз?
• Кароліно, я мав вранці зустріч з ректором академії і відпросив тебе з пар. Погодишся випити зі мною кави?
• Мене у самого ректора? Розумієте, в мене скоро перша сесія, я повинна сумлінно вчитися, щоб знайти гарну роботу.
• Не хвилюйся, ти лише на першому курсі, до п’ятого сформуєшся, як фахівець і підшукаємо тоді достойне місце праці. Маю в Празі знайомого дизайнера. В нього великий штат працівників, думаю він мені не відмовить, щоб взяти тебе на стажування, а потім на роботу. Сідай в машину. Знаю одну затишну кав’ярню в центрі Львова, поснідаємо там, а потім можемо піти на Високий замок чи відвідати музей. Як тобі така ідея?

Кароліна знизала плечима, прокручуючи в голові усе почуте, потім мовчки сіла на заднє сидіння авто, в салоні якого пахло шкірою і дорогими парфумами.

• Ти не любиш їздити спереду?
• Люблю, просто не знаю чи можна було відсунути вашу сумку і телефон.
• Пересядь сюди. Нам так буде зручніше розмовляти.

Дівчина знову мовчки підкорилася словам пана. Легко вистрибнула з машини і пересіла на переднє пасажирське сидіння.

Вони поволі рухалися вулицями Львова. На Сахарова, як завше, вранці була «тягнучка», тому авто пересувалося зі швидкістю 5 км/год.

• А творчість якого художника тобі імпонує найдужче? – перервав тишу пан Данило.
• Мені подобається Рембрандт. (І раптом, Кароліна знову згадала Андрія, бо ж вони часто спілкувалися про Рембрандта, навіть наприкінці літа вона розповідала йому, як захоплюється його роботами. Де він зараз? Не давала спокою сирена швидкої, яка розбудила серед ночі. Можливо, щось трапилося, вона собі цього тоді не пробачить ніколи).
• А ти знала, що батько цього великого художника був таємно закоханий у свою двадцятилітню служницю, але так і не зміг з нею одружитися після смерті дружини, бо інакше б втратив увесь спадок.
• Ні, не знала цього. Мені розповідала вчителька образотворчого мистецтва з Перемишлян, що сам великий художник не жалкував грошей на їжу та твори мистецтв, а в інших речах себе обмежував.

За легкою розмовою Кароліна не помітила, як вони опинилися у центрі Львова. Осінь личила цьому давньому величному місту. Декоративні дерева на проспекті Свободи забагряніли і вкрилися жовтими прожилками. Погода сьогодні була чудовою. Такий чистий жовтневий ранок, багатий на сонячне проміння, легке осіннє тепло і наповнений свіжістю і світлою радістю, від якої хотілося не ходити, а літати. Бабине літо легкою павутинкою літало між мовчазними ліхтарями  і від сонячних променів теж зафарбовувалося в золотистий колір. Дівчина раділа, що пропустить сьогодні навчання, не завжди випадає нагода просто насолодитися спілкуванням з унікальними людьми.

• Я зупиню машину у цій вуличці, нам звідси буде зручно пройти на площу Ринок. Ти була вже у Криївці?
• У справжній була. На екскурсію в Гавареччину їздила з однокласниками. Там ще чорнодимлену кераміку роблять майстри. Бачили таку.
• Та ні. В ресторані. На площі Ринок.
• Знаєш, чому саме це місце я обрав для нашого сніданку?
• Чому?
• Ти вчора після виступу вигукнула «Слава Україні». Але не буду відкривати тобі усіх таємниць. Зараз сама усе побачиш.

Львівською бруківкою вони йшли поволі. Кароліна дивилася на синьйора Данила, розглядаючи його з ніг до голови.  Глибокі карі очі, довгі вії, дуже чуттєві вуста. Широкі плечі, тонка талія. Мускули на руках накачані. (Напевно, займається у тренажерній залі). Вона не була низенькою. Метр шістдесят вісім зросту для дівчини нормальний зріст, але він був вищий від неї більше ніж на голову. Чому він звернув на неї увагу? Вона – звичайна дівчина із села, він – відомий художник, знана людина. Думки не давали спокою.

• Ми вже прийшли, дівчино. Він тричі постукав у двері на площі Ринок, 14 і йому відчинив якийсь вояка з гвинтівкою та промовив до нас: «Слава Україні!». Ми дуетом відповіли «Героям слава!» Потім випало важче випробування – треба було випити келішок настоянки. Кароліна спробувала заперечити, що надто рано і вона не вживає алкоголю, але і пан Данило, і той вояка погрозливо глянули на неї, що Кароліна перехилила склянку і «висушила» все до останньої краплинки.

В ресторані було тепло і пахло травами і смаженою ковбасою, здається. Усміхнений офіціант підійшов до нас, і звернувся до пана Данила по імені (вочевидь, він тут бував досить часто). Мені, як завжди, буди ласка, «Взяти Чорногору під будцем» і пательню «Сита дивізія» і ще каву «Криївка». Що будеш ти, Кароліно?

• Не знаю, щоб замовити, мені спершу треба вивчити меню.