Розділ 30

   Дорога до Старого Яру починалася за останніми будинками Тихолісу. Володимир знав її ще з дитинства. Колись нею їздили лісники, мисливці та люди, які ходили збирати гриби. Згодом дорогу майже перестали використовувати. Частину засипало землею, дерева розрослися, а старі покажчики зникли. Тепер від дороги залишилася вузька смуга між лісом і схилом.
   Володимир зупинився біля розгалуження.
- Далі машина не проїде.
   Леся подивилася вперед. Між деревами лежав туман. Він затуляв дорогу, і неможливо було зрозуміти, наскільки далеко простягався ліс.
- Скільки йти? — запитав Назар.
- Якщо стежка не змінилася, близько години.
- А якщо змінилася?
   Володимир не відповів.
   Вони вийшли з автомобіля.
   Леся перевірила ліхтар, хоча розуміла, що вдень він навряд чи знадобиться. Потім дістала блокнот Андрія й знайшла сторінку, на якій той намалював схему. Лінії були нерівними. На малюнку позначалися три великі дерева, струмок і кам'яна споруда. Біля останньої Андрій поставив хрестик, під ним було написано:
«Не йди прямо, навіть якщо побачиш вхід».
- Що це означає? — запитав Назар.
   Леся показала запис іншим. Софія довго дивилася на сторінку.
- Можливо, він попереджав про стежку?
- Не знаю...
- У Старому Яру є кілька доріг, але одна веде до місця, де люди часто губилися, навіть ті, хто добре знав ліс.
- Чому?
   Софія похитала головою.
- На це питання, я тобі не відповім.
   Володимир забрав блокнот і звірив схему з місцевістю.
- Спочатку знайдемо струмок, потім три дерева і далі вирішимо, куди йти!
   Вони рушили.
   Ліс зустрів їх тишею. Не було чути птахів, ні шелестіло листя, навіть вітер не торкався верхівок дерев.
Під ногами хрускотіли гілки. Час від часу Назар озиралася назад, перевіряючи, чи ніхто не йде за ними. Леся помічала це, але нічого не казала. Вона сама постійно дивилася за спину. Минуло хвилин двадцять. Туман став густішим. Дерева почали траплятися дедалі рідше, а земля під ногами стала вологою. Але, нарешті, вони почули воду.
- Струмок, — сказав Володимир.
   За кілька метрів між камінням справді текла вузька смуга води.
   Леся розгорнула схему.
- Нам потрібно перейти на інший бік.
   Володимир першим ступив на каміння, а потім допоміг перейти Софії та Назару. Леся пішла останньою. Коли вона вже ступила на протилежний берег, то почула голос.
- Лесю...
   Вона завмерла. Тихий, знайомий шолос долинав із води.
- Лесю, подивися на мене.
   Вона опустила очі. У темній воді відбивалося її обличчя, але відображення не повторювало її рухів. Леся нерухомо застигла, а відображення повільно повертало голову вбік і потім підняло очі та усміхнулося.
   Леся відсахнулася.
- Не дивись! — крикнула Софія.
   Вона схопила Лесю за плечі й відтягнула від води. У ту ж мить поверхня струмка сколихнулася і на воді з'явилися дрібні кола, наче хтось рухався під водою. Потім із глибини піднялася бліда рука.
   Леся закричала. Рука вхопилася за край берега. Пальці були довгі, вкриті темними плямами. Вони повільно стискали мокру землю.
   Володимир схопив товсту гілку й ударив по руці. Пальці розтиснулися. Рука зникла під водою. Але перед тим, як піти на дно, вона вчепилася нігтями в землю й залишила довгі борозни.
   Назар відступив.
- Що це було?!
- Не знаю, — відповів Володимир. — І знати зараз не хочу! Рушаємо!
   Вони побігли стежкою. Леся не озиралася. Вона чула, як Софія важко дихає позаду, як Назар перечіпається через коріння, як Володимир лається, коли гілки б'ють його по обличчю. Але вони не зупинялися. Тільки коли струмок залишився далеко позаду, Володимир дозволив перепочити.
   Леся сперлася на дерево. Руки тремтіли.
- Воно могло мене схопити...
   Софія підійшла ближче.
- Добре, що все обійшлося! 
   Три дерева вони знайшли через десять хвилин. Старі буки росли майже впритул одне до одного. Їхні стовбури були вкриті глибокими тріщинами. На середньому хтось вирізав знак - коло, у середині — дзвін.
   Леся піднесла блокнот Андрія. Малюнок збігався.
- Ми на правильному шляху.
   Володимир обійшов дерева. За ними починалася вузька стежка, яка спускалася між камінням. Софія залишилася стояти.
- Далі я вже не була...
- Але ви казали, що бачили руїни, — нагадав Назар.
- Бачила здалеку.
- Тоді зараз побачимо зблизька.
   Вони рушили вниз.