Розділ 15

   Кілька секунд ніхто не промовляв ні слова. Усі дивилися у вікно.
Туман повільно стелився між деревами. Він був ще далеко від будинку Софії, але Леся не могла позбутися відчуття, що він рухається цілеспрямовано.
- Що означає "туман почав його впізнавати"? — нарешті запитала вона.
   Володимир важко зітхнув.
- Я не знаю.
- Але ж Андрій щось пояснював?
- Намагався.
   Чоловік провів рукою по волоссю.
- Тоді я подумав, що він просто не спав кілька ночей і занадто захопився своїми пошуками.
- А зараз?
   Володимир подивився на книгу.
- Зараз я вже не впевнений.
   У кімнаті стало тихо. Софія обережно взяла стару книгу зі столу.
- Можливо, відповідь тут.
   Леся подивилася на обкладинку - пожовкла шкіра, потерті краї, сліди вологи і дивний символ дзвона, той самий, який вона бачила в записах Андрія.
- Він читав цю книгу?
- Так, — відповіла Софія.
- За кілька днів до зникнення.
- І нічого не розповів?
- Розповів.
   Володимир сумно посміхнувся.
- Але ми вирішили, що це просто стара легенда.
   Назар мовчки присунув стілець ближче, навіть йому стало цікаво.
 Софія відкрила книгу. Сторінки тихо зашелестіли. На першому аркуші було написано від руки: "Записано зі слів останнього доглядача дзвіниці."
   Леся відчула, як по спині пробіг холод.
- Останнього?
- Саме це і налякало Андрія, — сказав Володимир.
- Чому?
- Бо після нього доглядачів більше не було.
   Софія перегорнула сторінку. Текст був написаний старовинною мовою, але більшість слів ще можна було зрозуміти.
   Полум'я лампи здригнулося. За вікном знову ворухнувся туман, наче теж слухав.
   Софія почала читати:
- Колись, задовго до появи Тихолісу, між цими горами стояла дзвіниця. Не при церкві і не при монастирі. Вона стояла сама серед долини...
   Леся слухала, затамувавши подих. Вона ще не знала, що через кілька хвилин буде знати історію, яка пояснить дзвін, туман, Старий Яр і, можливо, долю її брата, а за вікном туман підповз ще ближче до будинку і цього разу ніхто цього не помітив.