Розділ 9

   Леся дивилася на Софію, намагаючись зрозуміти, чи жінка говорить серйозно.
- Ви хочете сказати, що дзвін кличе людей?
- Ні, — тихо відповіла Софія. — Якби все було так просто.
   Вона повільно закрила книгу.
- Дзвін нічого не наказує. Він лише знаходить тих, кого може почути.
- Не розумію.
- І добре.
   Софія піднялася зі стільця і підійшла до печі. Підкинула кілька полінець. Вогонь одразу загудів сильніше.
   За вікном ставало темніше. Туман між деревами вже не здавався звичайним осіннім серпанком. Він ніби рухався власним життям. Леся помітила це першою.
- Софіє...
   Жінка навіть не обернулася.
- Бачу.
   Туман повільно ковзав між яблунями, навколо нього, наче описував коло.
   У грудях знову з'явилося неприємне відчуття.
- Ви мене лякаєте.
- Я намагаюся зробити навпаки.
   Софія повернулася до столу.
- Розкажіть мені про Андрія.
-  Що саме?
-  Усе...
   Леся замислилася.
-  Він журналіст, як і я... Вирішила піти за братом...
- Був журналістом, — перебила її Софія.
- Ні! Є журналістом! 
   Софія нічого не відповіла. Леся продовжила:
- Упертий... Якщо знаходив загадку, не заспокоювався, поки не докопувався до правди.
- Це я вже зрозуміла.
- Любив старі легенди. Архіви. Забуті історії.
   Софія кивнула.
- Саме тому він сюди й приїхав.
-  Через дзвін?
- Спочатку через дзвін.
- А потім?
   Софія подивилася у вікно.
- Потім він знайшов те, що шукати було не можна.
   У кімнаті запала тиша. Леся нахилилася вперед.
- Що саме?
   Софія не встигла відповісти. Надворі щось голосно тріснуло, наче суха гілка. Обидві жінки одночасно повернули голови до вікна. Тиша, а потім ще один тріск цього разу ближче.
   Десь біля самого млина.
   Софія назмурила брови.
- Зачекайте тут.
- Куди ви?
- Піду перевірю...
- Я з вами.
- Ні.
- Чому?
- Бо якщо це те, про що я думаю, то вам краще залишатися всередині.
   Але Леся вже підвелася. Софія лише тяжко зітхнула.
- Добре, тоді не відставайте!
   Вони вийшли на ґанок. Повітря стало холоднішим. Над землею клубочився туман. Сонце майже сховалося за вершинами гір.
   Кілька секунд вони стояли мовчки. Потім Леся помітила щось на землі біля старого млина, якусь темну пляму. Вони підійшли ближче і тоді Леся завмерла — у вологій землі виднілися сліди. Такі самі, як біля її будинку минулої ночі, великі відбитки черевиків. Але дивним було інше. Сліди з'являлися просто посеред галявини, наче людина виникла з повітря і так само раптово обривалися біля стіни старого млина. Далі не було нічого...
   Леся повільно підняла голову. Старе колесо млина нерухомо застигло в сутінках. Вітер тихо шелестів сухою травою, в тоді звідкись із середини млина долинув звук, ніби хтось дуже повільно перегорнув сторінку старої книги.
   Софія раптом зблідла.
- Ні...
- Що таке?
   Жінка дивилася на темний отвір дверей млина.
- Він відкрився раніше...
- Хто?
   Софія прошепотіла майже беззвучно:
— Андрій заходив туди за день до свого зникнення...