Розділ 6

   Леся повернулася до будинку. Поставила кошик із пиріжками на стіл і ще раз подивилася у вікно. Вулиця була майже порожньою, лише вдалині хтось повільно котив велосипед.
   Після розмови з Марією відчуття тривоги не зникло, а навпаки тепер воно стало сильнішим.
   Усі в Тихолісі говорили натяками. Ніхто нічого не пояснював прямо, але кожен знав ім'я Андрія і кожен по-своєму намагався уникнути розмови про нього.
   Леся швидко поснідала. Потім поклала до рюкзака телефон, зарядний пристрій, блокнот і лист Софії. Перед виходом вона ще раз поглянула на сліди біля ґанку. За кілька годин вони майже зникли. Сонце підсушило землю. Залишилися лише нечіткі відбитки. наче ніч поступово стирала все, що сталося.
   Леся зачинила будинок і рушила дорогою, яку показала Марія. Тихоліс удень виглядав зовсім інакше. При світлі сонця він здавався спокійним і навіть затишним. Біля одного з будинків жінка розвішувала білизну. На іншому подвір'ї чоловік рубав дрова. Двоє дітей гралися біля старого колодязя, але щойно Леся проходила повз, люди починали дивитися на неї. Не вороже, швидше насторожено, наче знали щось, чого не знала вона.
   Через десять хвилин дорога привела її до невеликого магазину. Над дверима висіла стара вицвіла вивіска. Леся вирішила зайти. Усередині було прохолодно. За прилавком стояла кремезна жінка років п'ятдесяти. Вона підняла очі від газети.
- Добрий день!.
- Добрий.
- Ви не підкажете, як пройти до старого млина?
   Жінка мовчки подивилася на неї, потім уважно придивилася.
- Ви сестра Андрія?
   Леся вже навіть не здивувалася.
- Так.
   Жінка важко зітхнула.
- Усе село про вас говорить.
- І що саме говорить?
- Що ви приїхали його шукати.
- А це неправда?
   Продавчиня не відповіла. Замість цього дістала пачку цигарок і поклала її на полицю.
- До млина йдіть прямо. Біля мосту звернете ліворуч.
- Дякую.
   Леся вже збиралася йти, але зупинилася.
- Ви знали мого брата?
   Жінка на кілька секунд замислилась.
- Бачила кілька разів.
- І?
- На вигляд - хороший був хлопець.
   Цю фразу Леся вже сьогодні чула і вона їй зовсім не подобалася.
- Усі кажуть про нього в минулому часі.
   Продавчиня опустила погляд.
- Не всі, хто зникає, помирають.
- Тоді чому ви так говорите?
   Жінка підняла очі. У них промайнуло щось схоже на жаль.
- Бо інколи люди повертаються не такими, якими були.
   Леся не встигла перепитати. Двері магазину відчинилися. Усередину зайшов літній чоловік.      Продавчиня одразу замовкла, наче сказала більше, ніж хотіла.
   Леся зрозуміла, що більше нічого не дізнається. Вона подякувала й вийшла надвір. За магазином починалася вузька дорога. Через кілька хвилин вона вивела її до струмка. Вода шуміла між камінням. Над струмком перекинувся старий дерев'яний місток. Дошки під ногами тихо поскрипували.
   Перейшовши на інший бік, Леся побачила млин. Він стояв самотньо серед високої трави. Велике колесо давно не оберталося. Частина даху провалилася. Деревина потемніла від часу й дощів. Місце виглядало покинутим.
   Леся зупинилася. "Марія казала, що Софія живе тут, але будівля зовсім не була схожа на житло". Вона зробила кілька кроків уперед і раптом помітила тонку цівку диму, що піднімалася з-за млина. Хтось тут усе-таки був.
   Леся міцніше стиснула ремінець рюкзака і рушила вперед. За кілька секунд вона обійшла будівлю і побачила невеликий будинок, захований за старими яблунями. На ґанку сиділа жінка. У темній сукні з сивим волоссям. Вона дивилася просто на Лесю, наче чекала її вже дуже давно.