Розділ 4

   Село потонуло в суцільній темряві. Вона дістала телефон і ввімкнула ліхтарик. Білий промінь освітив кухню. Все було на місці. Нічого не змінилося, лише світло зникло. "Можливо, аварія. У селах таке трапляється".
   Леся вже збиралася встати, коли помітила ледь помітний рух за вікном, наче хтось пройшов повз паркан.
   Вона придивилася. Телефонний ліхтарик не добивав так далеко. За склом була лише темрява. І раптом десь у селі пролунав дзвін - один далекий глухий удар, наче хтось ударив у старий метал.
   Леся завмерла. Звук швидко розтанув у темряві. Настала абсолютна тиша...
   Вона ще кілька секунд сиділа нерухомо, потім переконала себе, що це могла бути будь-яка річ - стара труба, залізний лист, що завгодно. Але чомусь згадалася фотографія дзвіниці, яку вона бачила в альбомі Андрія серед матеріалів про Тихоліс. І раптом вона зрозуміла дещо дивне: за весь вечір вона не бачила в селі жодної церкви, жодної дзвіниці, ні одного дзвону. То що тоді вона щойно почула? І саме в цей момент у двері хтось постукав.
   Один раз неголосно.
   Леся завмерла.
   Годинник показував 21:03.
   Леся не рухалася.
   Стук більше не повторювався. Лише годинник на стіні продовжував відміряти секунди.Тік... Тік...Тік.
   Вона повільно поставила чашку на стіл. "Можливо, це Володимир? Можливо, забув щось сказати, або привіз те, про що не згадав раніше?"
   Леся піднялася зі стільця. Світло ліхтарика тремтіло в її руці. Вона пройшла коридором і зупинилася біля дверей. Кілька секунд прислухалася. Тиша.
- Хто там? — запитала вона. Відповіді не було. Лише піднявся легкий шум вітру надворі.
   Леся чітко розуміла, що стук був цілком реальним і в цьому вона не сумнівалася. Вона обережно відсунула фіранку на маленькому віконці біля дверей. На ґанку нікого не було. Ліхтарик освітив мокрі дошки. Там було порожньо, лише дощова вода блищала на деревині.
   Леся відчинила двері. Прохолодне повітря одразу ввірвалося до будинку. Вона виглянула надвір. Подвір'я було порожнім. Хвіртка зачинена. Нікого не було. Тільки туман підступив майже до самого будинку - білий, густий та нерухомий.
   Дівчина відчула неприємний холодок. Раптом їй здалося, що в тумані щось є. Якась темна пляма, наче силует.
   Вона придивилася. Пляма зникла або їй просто здалося.
- Досить, — тихо сказала вона сама собі.
   Втома давалася взнаки: дорога, безсонні ночі, постійні думки про Андрія.
   Вона зачинила двері й повернулася до кухні. Годинник показував 21:30.
   Світла все ще не було.
   Леся вирішила лягати спати. Завтра їй потрібно буде знайти Софію. Це зараз було найважливішим - не дзвони, не дивні попередження, не місцеві забобони, а Софія.
   У кімнаті стояло старе дерев'яне ліжко. Поряд — невелика шафа і тумбочка. На стіні висіла пожовкла фотографія гір. Леся поставила телефон на зарядку, хоча сумнівалася, що без електрики це допоможе. 
   Вона лягла. За вікном було тихо. Настільки тихо, що вона чула власне дихання. Минуло кілька хвилин. Очі почали заплющуватися і саме тоді вона почула звук. Далекий і ледь вловимий. Наче хтось повільно ішов дорогою.
   Леся відкрила очі. Кроки долинали з вулиці. Вона прислухалася. Кроки наближалися, потім зупинилися прямо біля хвіртки.
   Минуло кілька секунд, хтось відчинив хвіртку. Старі завіси тихо скрипнули.
   Леся сіла на ліжку. Серце забилося швидше. Кроки пролунали знову , але тепер уже на подвір'ї - повільні і неквапливі, наче людина зовсім не поспішала. Вони наближалися до будинку.
  Леся поглянула на двері кімнати. Усередині все напружилося. Вона чекала... Кроки піднялися на ґанок. Раз... Два... Три... Потім настала тиша, наче той, хто прийшов, просто стояв за дверима і слухав.
   Минуло кілька секунд, потім хвилини. Нічого... Жодного стуку, жодного голосу - лише тиша.
   Нарешті кроки пролунали знову. Тепер вони повільно віддалялися до хвіртки, за хвіртку, на дорогу і поступово розчинилися в нічній темряві.
   Леся ще довго сиділа на ліжку. Сон остаточно зник. Вона дивилася на двері кімнати і намагалася зрозуміти, що щойно сталося. "Можливо, хтось із сусідів: Можливо, помилилися будинком? Можливо... Але чому тоді ця людина не постукала? І чому стояла під дверима мовчки?"
   За вікном щось блиснуло далеко в темряві. І майже одразу після цього з боку лісу долинув ще один глухий удар дзвону. Цього разу трохи ближче.
   Леся затамувала подих, а потім усе стихло.
   Наче ніч вирішила знову приховати свої таємниці до ранку.