Долина сподівань

Давня казка

 

ПРОЛОГ

ДАВНЯ КАЗКА

 

      Колись давно бабуся розповідала дивну казку. Сумну казку про втрачене кохання та намір повернути час. Малі дівчата дуже полюбляють такі оповідки, тому слухали і запам'ятовували дуже уважно: начебто жила в їхньому селі молода красуня Уляна, і був у неї коханий хлопець Клим. Були вони дуже красивою парою: зеленоока, русява Уляна та міцний, чорнявий Клим і коли молоді йшли вулицею, всі люди задивлялись та чарувались ними, до чого ж гарні.

     Восени вони мріяли оженитися та навіки з’єднати свої долі, але не судилося. Сталося страшне лихо: на їхню землю напали вороги з Чорної країни - люті людозвірі. Вони нищили все на своєму шляху: поля, ліса, села, людей... Після цих тварюк ніщо не лишалося живим - просто спалена земля. В село, де жила Уляна, людозвірі увірвались рано-вранці та почали палити та вбивати все навкруги. Жінки та діти сховались в лісовій печері за селом, а всі чоловіки, включаючи молодих юнаків та старих дідів кинулись в запеклий бій.

      І тривав бій три дні і три ночі без сну та відпочинку. Щохвилини чувся дикий рев людозвірів та крики і стогін людей. Земля здригалася під важким боєм, а на четвертий день все закінчилося. Люди перемогли людозвірів і залишки поранених ворогів втікали до своєї Чорної країни. Але і люди понесли багато втрат, також  загинув і молодий Клим…

       До чого ж плакала та голосила Уляна, рвала на собі волосся та проклинала ненажерливих тварюк. Простягала Уляна руки до всіх богів, просячи повернути їй коханого. І зчулилися боги над горем молодої дівчини, пославши їй порятунок. Явився Уляні молодий та золотокудрий Бог кохання Ледь та й промовив до неї:

     - Повернеться до тебе твій коханий, і будете ви щасливі, якщо в купальську ніч, коли я заграю на свої сопілці, ти відшукаєш цвіт папороті, та притулиш ту чарівну квітку до Клима. І тоді він оживе.

      - Як же я знайду той чарівний цвіт папороті? - розгубилась Уляна.

      - Тобі допоможе моя сестра Леля, будь уважна, не спи в цю особливу ніч, та не пропусти її!

       І в купальську ніч Уляна вирушила до лісу на зустріч своєї долі. І щойно Лель заграв у свою чарівну сопілку, поряд з Уляною з'явилась молода, красива дівчина. Вона була прикрашена квітами і травами, її хода була напрочуд легка та плавна, так що здавалося ніби вона пливе. Взявши Уляну за руку вони заглибилися в ліс. Біля великого, круглого озера, ріс великий кущ папороті. І тут сталося диво: за кілька секунд Уляна побачила Клима: він стояв зовсім поряд і дивився на неї. Дівчина кинулась до нього, але зрозуміла, що він зовсім прозорий, і до нього навіть не можна доторкнутися. «Я чекаю на тебе, Уляно. Я чекаю на тебе» - прошепотів Клим так тихо, неначе зашелестіло листя.

      - Не барись, Уляно! - відказала Леля, - папороть цвіте рівно хвилину, треба поспішати! – і вона підвела Уляну до розлогого куща.

      Уляна швидко відшукала заповітний цвіт і кинулась до коханого. Але тут сталося непередбачуване і непоправиме.

    З кущів вистрибнув поранений людозвір, який ховався в лісі після поразки та накинувся просто на Уляну. Квітка вислизнула з рук дівчини та піднялась у повітря, і за кілька секунд просто щезла, а людозвір завив страшним ревом та намертво  впав біля ніг Уляни - то молодий Лель здолав тварюку. Але було вже надто пізно. Квітку папороті втрачено. Втрачено шанс на порятунок Клима та надію на майбутнє. Смертельно поранена Уляна востаннє подивилась на Клима та заплакала. Клим прошепотів «Я чекатиму на тебе, чекатиму хоч цілу вічність, ми завжди будемо разом, моя кохана Уляно».

     Знову заграв Лель на сопілці, і  перетворився Клим на молодого дубочка, а Уляна на струнку вербу, а людозвір на кущ вовчих ягід.

    І промовив Лель: «Одного разу в купальську ніч, коли я заграю на своїй сопілці, і буде розквітати папороть, на цій галявині відбудеться диво - повернеться час в минуле. Уляна та Клим знову перетворяться на людей і буде рівно одна хвилина щоб  все змінити. Уляна зможе знову зірвати квітку та врятувати коханого. Якщо встигне притулити квітку до Клима - пророцтво виконається і молоді будуть живі, але якщо людозвір знову вб’є Уляну - рівно за хвилину всі перетворяться знову на дерева».

    Чи правда це, чи просто люди розповідають - не відомо, адже за роки навіть правдиві історії проростають легендами, вигадками, чарівними доповненнями....

     Але вглиб лісу поряд з круглим озером вже багато-багато років росте велична верба, яку люди прозвали Уляниною, а поряд стоїть міцний чорний дуб, який так і зветься - Климовий.

     І коли вітер колише їхнє віття, то здається, що вони один з одним розмовляють, і як уважно прислухатись, то можна почути: «Я чекатиму на тебе, Уляно, чекатиму, хоч цілу вічність…» А недалеко за пагорбом розташувався розлогий кущ вовчих ягід, який ніби то люто та підло спостерігає за ними.

 

ПРИЇЗД

 

      Що для людини найголовніше в житті? Без чого не можна рости, вчитись, радіти та навіть дихати на повні груди? Що дає нам точку опору для повноцінного життя? Це - рідна земля під ногами, це - глибоке відчуття причетності до свого дому, де виріс, до стежки, яка пам’ятає ще твої маленькі ступні, до річки, де вчився плавати… І це відчуття наскільки глибоке, що здається воно виникає ще генному рівні, коли формуються органи, м’язи, кістки, і вся людина оповита ним, як судинами. І в якій би розвиненій та прекрасній країні б не жив, це відчуття рідної землі завжди переважатиме всі переваги чужини, і людина завжди прагне повернутися туди, де вперше побачила цей великий, та такий недосконалий світ...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше