Частина І: Лист із передмістя пекла

― Отче Джон! – забіг у пустий церковний клас маленький хлопчик в убогій свитині й невеликим дерев’яним хрестиком на нитці. Посеред класу за вчительським столом сидів священник, - вас сам Папа кличе!

         ― Привіт, Біллі! Гарний жарт. Навіщо я б знадобився самому Ватиканові? – запитав отець у чорній рясі. На груди йому спадав великий золотий хрест-розп’яття на товстому золотому ланцюгові. Густа борода священника була достатньо довгою, щоб майже закривати обличчя Ісусу.

         ― Я не знаю. Кажуть, там лист якийсь прийшов з-за моря.

         ― І кому я за тим морем здався? – насмішкувато сказав отець, - але спасибі, Біллі, піду подивлюся, хто і що мені прислав.

         Вони вдвох вийшли з класу, завішаного образами, на подвір’я церковної школи. Хлопець побіг до іншої дітвори, яка саме збиралася на обід біля їдальні. Отець Джон повагом, саме так, як і годиться священнику, пішов до Собору Святого Петра, де саме засідав Папа. Перехрестившись на католицький манер перед храмом, отець зайшов усередину. Його зустріла величезна зала Базиліки, посеред якої сидів на своєму високому троні Папа Пій ІХ. Першого і останнього разу Джон тут був іще замолоду, на посвяті у ватиканські священники. Ще тоді його вразили масштаби Собору. Але отець, не показуючи свого здивування й захоплення, так само повільно й гордовито пройшов до Папи й почав кланятися по католицьким звичаям.

         ― Не треба, Джон, - ласкаво промовив Папа, - я думаю, ти знаєш, навіщо я тебе сюди покликав?

         ― Я не зовсім зрозумів, але Біллі казав мені щось про листа.

         ― Так. Ось, тримай, - Папа протягнув священникові аркуш паперу в уже розкритому конверті. Отець дістав звідти листа і переглянув його:

«03.01.1851

         Святому Ватикану,

         Святому Папі Римському

         і всім святим отцям, які це прочитають.

         Усе населення нашого швидко зростаючого міста просить Вашої негайної допомоги! На приміських околицях мешканці заявляють про дивне світіння за горами вночі. Влада міста на власні очі бачила це дивне явище. Також у нас спостерігається аномальне потепління. Ми, звичайно, розуміємо, що Каліфорнія зовсім не відзначається холодним кліматом навіть узимку, але святкувати Різдво при +30 – це, як мінімум, не нормально. Ми тут наче в пеклі. Жодна експедиція, яку послали за гори із завданням дослідити причину даних аномалій, не повернулася. Усього їх було відправлено 3 по 5 людей у кожній. Ми втратили 15 міцних чоловіків за 3 тижні… Місто починає впадати в паніку. Надіємось на якнайшвидшу допомогу з боку святої католицької церкви.

         З безмежною повагою,

         усі жителі Лос-Анджелеса».

         ― То Біллі таки не жартував? – із здивуванням сказав священник, - лист – із самого Лос-Анджелеса.

         ―  Так, Джоне. Але все таки краще б жартував, - із якимсь дивним внутрішнім страхом сказав Папа. Звичайна людина цього б навіть не відчула, але уважний до всього отець почув це. Він неймовірно насторожився, адже ніколи не чув навіть крихти страху чи невпевненості в голосі Папи.

         ― Чому? – так само злякано запитав священник.

         ― Джоне, чи цілком ти розумієш , що саме тут написано?

         ― Якщо чесно, не зовсім. Певно, якась природна аномалія.

         ― На жаль, не природна. Якщо говорити максимально спрощено: в цьому листі описаний початок кінця.

         ― Якого кінця?

         ― Кінця світу… - промовив Папа. Ця фраза наче була наповнена безвихіддю. Здавалось, навіть сам Папа не знав, що саме з цим робити. Ці слова, неначе гучний церковний дзвін посеред ясного буднього дня, що сповіщає про якусь небезпеку, розбурхали всередині Джона найжахливіші почуття.

         ― Що Ви маєте на увазі? – із наростаючим внутрішнім страхом, що пробирав до мозку кісток і викликав армії мурашок на шкірі, запитав священник.

         ― Про це майже ніхто не знає, - почав свою розповідь Папа, - адже про це не написано в жодній книзі, в жодній Біблії. Крім одного видання. Воно надійно зберігається у Ватиканському архіві, що знаходиться під цим собором. Написав його сам Святий Петро, засновник Ватикану і, в тому числі, цієї Базиліки, яка і увіковічнила його ім’я у своїй назві. У цій Біблії написано, що Бог, вигнавши Сатану з раю, поселив його до пекла. Це написано в кожній Біблії, але саме в цій є одна дуже важлива деталь, про яку нема і слова в наступних переписах і виданнях. Про це Петро наказав надалі не згадувати, щоб не наводити паніку серед простих християн. Тож цей уривок можна знайти тільки в цій Біблії і знають про нього лише Папи.

         ― Що це за уривок? Що може бути настільки жахливим, що викликало б масову паніку в народу? – сам ледь стримуючи приступ паніки, запитав Джон.

         ― В Петровій Біблії сказано, що Бог дав помилування Дияволу і наділив його невеличкою ділянкою території на поверхні землі за сотні, а може й тисячі кілометрів від найближчого людського поселення. Із самого пекла він може виходити туди безкарно. Я боюсь, що це місце якраз і знаходиться в Каліфорнії, недалеко він Лос-Анджелеса.

         ― І що це значить? – досі не все розуміючи, запитав Джон.