Розділ 2 "Прихований сенс"

Місто, декілька замерзлих річок, ліс, гілля сосен та ялинок яке шелестіло під дією вітру. Долина захоплювала своїм розмахом. З першого погляду, було навіть важко усвідомити, що всі ці простори одного разу опинилися під товстим шаром снігу…

Біля одного з будинків, що так і майоріли новорічним духом, спинилася синя автівка.

Чотири постаті вийшли, а чоловік років сорока поліз у багажник, дістаючи звідти об'ємні валізи. За його червоним обличчям можна було зрозуміти, що без допомоги йому не обійтися, тому за мить до нього долучилися ще двоє пасажирів. Тепер же всі четверо були готові, дверцята машини зачинені, а настрій куди кращий. Врешті-решт всі були задоволені тим, що довгоочікуваний відпочинок починається.  

– Тихо так, аж не віриться, що так взагалі буває, – здивовано прислухалася до тиші Енн, – Все ж це місце виправдовує себе, принаймні спочатку. 

– Сподіваюсь, тут буде багато чого цікавого, адже я читав мовляв тут плануються декілька фестивалів. Плюс територія велика, є на що подивитися. 

– Головне, аби було що робити, бо просто сидіти в орендованій хаті я не дуже хочу. – Рішуче заявив Фред, відчиняючи дерев'яні дерева, які були взяті наче з казки. Відкривалися вони, до речі, з характерним скрипом. 

Група увійшла всередину, а очі одразу розбігалися по інтер'єру будівлі. 

З першого погляду можна було сказати, що це старовинна халупа, яка щоправда дуже простора та має всі сучасні привілеї: і сучасну кухню з холодильником, і плазму на всю стіну, і червоні шкіряні  дивани перед нею. Люстри ж, як і ліжка у цьому приміщені були своєрідними, "з елементами екодому", як згодом висловився Майкл, розглядаючи їхню форму, візерунки та матеріал, з якого вони були виготовлені. Висока стеля, прохід у якій вів на горище, здавалася вкрай високою, а декілька додаткових кімнат, двері до яких були зачинені вели до спалень. У центрі ж всієї будівлі розташовувався камін, від якого розходилося не лише тепло, а й світло, що гріло самим своїм виглядом. Напевно, вечорами, коли за вікном пролітав сніг, дуже приємно було отак сидіти і насолоджуватися моментом. 

– Нічого собі! – здивовано почав Фред, з не властивим для себе захопленням, – Так це значить, не якийсь занудний номер в готелі, а цілий дім! 

– І ми тут на цілий тиждень! – з незрівняною насолодою додала Енн. 

– Справді, місце незвичне… Як би це банально не звучало, а сидіння та вивчання цього будинку точно не стане нудним. – Усі поставили свій багаж на підлогу. Від цього рукам одразу стало легше, але Тед ще метушився, швидко роздаючи команди:

– Енн, розпакуй он ту нашу валізку зліва. Там якраз запаковано трохи їжі для перекусу. Фредді та Майкл, розберіть валізи та розставте, що можете. Я поки на реєстратуру, мене може не бути хвилин двадцять. – З цими словами Тед швидко вирушив, гучно зачинивши за собою двері. 

У кімнаті стало тихо, всі розійшлися у різні сторони. Майкл вирушив до найтемнішої  частини приміщення, ніби щось тягнуло його саме туди. Він йшов повільно, уважно оглядаючи кожну колоду, з яких і складалися стіни. 

– Гм-м, старовинно тут якось, немов це все було вирвано з далекого минулого… 

– Як на мене це просто стара хата, не більше, – байдуже кинув Фред, швидко дістаючи речі та кладучии їх на стіл в одній зі спальних кімнат, яких тут всього аж чотири. – Якщо чесно, якось тут холодно. Оце я відчуваю вже зараз. Більше мене ніщо не хвилює, принаймні поки що. – Вітер завивав за вікном, а вікна вже запотіли. Снігу навколо лежало немало, що неабияк підкреслювало винятковість цього місця. 

– Знаєш, багато чого тут є такого, що змушує задуматися – приклад цей же дім. Подумай: він зберігся навіть після лавини, хоча вона накрила тут усе. Самі ці стіни немов просочені спогадами – щоправда вкрай давніми, – він провів рукою по шорсткій стіні, розглядаючи її. Здавалося, від його ока не сховається ніщо. Наче дослідник він ретельно вивчав кожен вигин, візерунок. 

– Знаєш, тут є щось. Здається, колись я вже бачив схоже. Але де і коли? 

– Може, в одній з тих розумних книг, якими ти обкладений? – Майкл подивився на Фреда поглядом вченого, який щойно відкрив новий закон. 

– Ти геній… Геній! – закричав хлопець і побіг до валіз, швидко розчахнув потрібну і почав щось там шукати. 

У його очах майорів справжній запал, непередаваний словами, оскільки емоції зашкалювали. – Наскільки ж все виявляється просто! Простіше простого! – за мить на поверхню винирнула якась товста книжка в старій червоній палітурці з купою найрізноманітніших знаків на ній. 

– Ось, так-так-так… Залишається трохи почекати, воно ж було десь тут! Я бачив його нещодавно! Ну прямо перед поїздкою! Це ж не вигадки! – його рука небрежно гортала сторінку за сторінкою, доки Фред, присівши на ліжко та схрестивши ноги, задумано дивився на друга. 

– І, ось, розділ знайдено! Так і що у нас тут… – Його очі швидко перебігали між рядками, але з кожним наступним словом складалося враження, що він у якомусь трансі. В якусь мить він швидко закрив книгу і відклав її вбік. Його руки закрили обличчя, і він протер очі так, наче вони були чимось втомлені. 

– Що з тобою? – спитав Фред, дивуючись такому незнайомому стану Майкла, – Скажи: що ти там побачив і що це взагалі таке? – він ткнув пальцем у стіну з вирізаними на ній знаками. 

Майкл підвів голову і якось дивно посміхнувся. Здавалося, щось у його голові починає узагальнюватися та ставати на свої місця.