1

Долина канібалів

Частина 1

Вступ

Канібалізм- це поїдання одного чи декілька членів одного виду.

Зараз, в двадцять першому столітті це зустрічається досить рідко, а якщо таке стається, то лише у віддалених плем’ях, які не розвинуті, як більшість людей на планеті.

Однак сьогодні, я хочу вам розказати одну історію, про те, чому не варто їздити в покинуті села, та до чого може привести наркотична, алкогольна і тютюнова залежність.

1

            Я прокинувся напівоголений в якійсь халупі. Моє тіло геть боліло, а правої руки я взагалі не відчував, бо як виявилось, її в мене не було. Щось, або хтось, відірвав мені її від чого я втратив свідомість, а прокинувся вже в будівлі. Важко сказати, що це був за запах, наче бульйон із протухлої риби перемішали із хімічними речовинами. Мене навіть могло вирвати, але я був настільки слабкий, що навіть це я не в змозі був зробити. Ця халупа була дуже стара, скла у вікнах  не було, лише дірки ,старі засмальцьовані стіни, а підлога , яка зроблена із дерев’яних дошок, так прогнила, що могла в будь-який момент провалитись, і той хто провалиться попаде в яму для відходів. Я ледь встав із ліжка, та поповз по підлозі до виходу, без правої руки, я не міг нормально рухатись, але я мусив це робити заради виживання. Я повз, вже бачив тоненьку цівку світла, яка пробивалась із нижньої щілини дверей. Через біль, я відкрив двері, та побачив те, чого не хотів бачити навіть у страшному сні…

                Заграв будильник. Знову сьома ранку, і знову жахливий понеділок. Мене звати Макс, я живу в Україні, а саме у Львові. Я звичайний одинадцятикласник, лінивий, люблю випити з друзями, та інколи вживаю наркотики. Я ледь-ледь дотягнувся до будильника, щоб виключити його, бо вже осточортіло слухати безперервний дзвін цього сатанинського пристрою. Сьогодні в мене перший урок історія, мене було ліньки на нього йти, тому я вирішив полежати ще півгодини, але чомусь у підлітків мого віку півгодини дорівнюють трьом годинам. Я зрозумів, що вже нікуди не встигну, написав своєму другу Алексу, що я ніби то захворів, і не прийшов в школу. Як виявилось, Алекс теж «захворів» на цю важку хворобу. «Що ж, прийдеться якось викрутитись самому, бо писати моєму класному керівнику, це те саме, що скоїти самогубство, Ірина Антонівна прибіжить до тебе навіть якщо в неї контрольна, а коли побачить, що я не хворий, то я буду писати цю контрольну у себе ж дома…»-Подумав я, та написав своїй однокласниці, якій я вкрай подобаюсь, попросив, щоб вона не казала класусі( це ми так скорочено звемо класного керівника). Все пройшло чудово, вона повідомила інших вчителів, а щоб класуха точно не прибігла, я попросив сказати, що я тяжко хворий і вона теж може захворіти. Всі справи зроблено, і тепер можна продовжити мою улюблену діяльність- нічого не робити. Думаю, якби був такий вид спорту, то я однозначно був би чемпіоном, бо навіть мій друг Алекс робить уроки , а я геть цим не займаюсь, вірніше займаюсь, але ні…Коротше, всі мої однолітки мене зрозуміли. От халепа! Я не можу тепер заснути, бо після того як прокинувся, вже точно не засну,  а тому мені більше нічого не залишалось як робити собі сніданок, ну як робити, старатись  не спалити свою квартиру. Я живу один, бо мої батьки відправили мене вчитись у Львів, а самі залишились в Києві. Я вирішив, що не буду готувати яєчню, чи смажити м’ясо, а приготую салат, чисто щоб підвищити мої шанси на виживання. Я дійсно не вмію готувати, і поводитись із продуктами так як треба, але саме до овочів, я відношусь дуже гарно і слідкую за ними найбільше. Але перед тим, як приготувати сніданок, варто вмитись, почистити зуби, привести себе в порядок, хоча б трохи. Я зайшов у ванну кімнату, глянув у дзеркало, і подивися уважніше на себе, щоб перевірити, чи це дійсно я, бо щось з першого разу не виходить. На голові як завжди був хаос, моє руде волосся мало векторний напрямок буквально у всі сторони, під очима синці, а обличчя таке, ніби я перетворився в зомбі насправді. Я взяв розчіску та почав причісуватись, це було складно, і як тільки я зміг привести в порядок своє волосся, я був такий гордий, ніби переміг боса у відеогрі. Після всіх процедур, я став схожий на людину, а не на п’яного зомбі-тусовщика. «Стоп…Я ж вчора з друзями напився, але нічого не пам’ятаю. Треба буде спитати у бабусь, які сидять біля під’їзду, я думаю, що по їх реакції можна зрозуміти, був зомбі-тусовщиком чи спокійно повернувся додому, без всяких криків, та включення музики з ненормативною лексикою на всю вулицю.» Я виглянув у вікно, за вікном йшов дощ, на дворі грязюка, а ще п’яні зі вчора бомжі. « Що ж, сьогодні я буду лежати під теплою ковдрою та дивитись свій улюблений аніме серіал, але спершу спитаю у Алекса, може він пам’ятає, що вчора сталось»- Знову подумав я і хутко пишу другу: