Розділ 10. Не пара

Мій готель був нічогенький. Звісно не сім зірок, але на свої три тягнув нівроку. Тільки мені ті зручності ні до чого. Я попила внизу кави з хот-догом, в номері змила переліт і лікарняні страхіття та відключилася в ліжку на декілька годин.

А як прокинулася, відразу набрала Самійловича. Хотіла почути щось нове про Борю, а він знову торочить:

– Сходи розвійся!

Набита вдома ґуля ще болить і серце геть не на місці. А батько мого нещасного коханого спонукає розважитися й не говорить про головне. Та здогадатися про відверте прохання скаліченого Бориса мого мозку не вистачає.

Лише наступного дня, коли знову зустрілися на поверсі, Змієвського-старшого пробило на розмову. Як білий день йому було ясно, що я прилетіла аби боротися разом і бути поруч з нареченим кожної миті, до кінця життя. Та знаючи свого сина, чоловік розумів, що рішення Бориса також нездоланне. Тому взяв на себе тяжку місію буфера й заговорив:

– Ліно, тут така справа... Я навіть не знаю, як сказати... Всю ніч думав та нічого не надумав. Не від мене залежить сказане.

– Самійловичу, що? Кажіть, як є! Борі зовсім погано? – хапаю його за обидві руки, а батько-тренер ховає очі й пояснює:

– Та ні. Борька тримається стабільно. Тільки ж він навіть зараз до чортиків впертий. Прости мене Господи, бо це я його таким на світ пустив. Він вважає, що ВАМ необхідно розстатися. Не хоче бути для тебе тягарем. Дуже переживає й соромиться свого стану. Пробач мені, дитино, та я нічим не можу зарадити.

... Здається останнім часом життя приділяє мені аж занадто багато уваги й випробовує з усіх боків. Спочатку підкинуло на дорозі розкішного, дещо нахабного парубка. Дуже скоро він покликав мене на побачення й подарував каблучку, що свідчила про серйозність його намірів.

А далі оповив такими жагучими чарами, що я була готова заради нього на все. МИ повірили в те, що стали неперевершено щасливою й нерозлучною парою і Він помчав заробити на наші мрії трохи грошей. Та, на превеликий жаль, ті мрії зупинила бетонна брила й тепер він самостійно вирішив, що ми більше НЕ ПАРА.

– Як думаєте, Самійловичу, це його остаточне рішення? – запитую пропустивши наразі звернення «тату», бо всередині горить така образа, що здається розірве мене.

– А тут і думати нічого, дитино. Хіба як станеться диво й за одну ніч на ньому все заживе, тоді Борис приповзе прохати у тебе прощення. Але ж чудес на світі не буває й тому тобі краще повернутися додому. Будеш мені щодня телефонувати й знатимеш про нього все. Для його одужання ліпше не сперечатися. Лікар каже, що емоційний стан пацієнта на межі, – зізнається Змієвський-старший, що не такий він уже й безпорадний у спілкуванні з італійськими медиками.

– Ясно. Ну, якщо для Борі так буде краще, я готова. Тільки де ж мені взяти сил, щоб забути про все? Я кохаю його більше за життя і він сам це зі мною зробив. А тепер вирішив одноосібно. І чому ви, чоловіки, такі безжальні? Невже він не розуміє, що я до кінця своїх днів ладна носити його на собі, мити й одягати та прожити те життя, яке Бог дає. Тільки б разом з Ним, – спочатку я почувалася нормально, але з кожним словом сутінки все більше обступали мене, аж доки не здолали.

Прийшла до тями у якійсь білій кімнаті, де медикиня перевіряла мій пульс та блимала світлом поміж очей. Виходить я й тут звалилася додолу? От невдаха! Жила порожнім життям і думала лише про те, як оптимізувати виробничі процеси та любила малювати електронні схеми в 3D. А потім з розгону втріскалася в спортивну зірку й тепер падаю, мов підкошена, не соромлячись людей.

Чую десь збоку швидку італійську й пригадую голос того лікаря, що розмовляв зі мною про Бориса. Та наразі вони точно говорять про мене й збираються підтвердити чи спростувати вагітність...

Оце так поворот на віражі! А Борис Змієвський тільки почав шукати варіанти: як мене спекатися? Я думала, що втрачаю свідомість від надмірних нервових навантажень. Бо куди до наших негараздів ще й нащадка втулити? Треба спочатку підлікувати того перфекціоніста, а вже потім ростити нові пагінці на слабкому дереві.

– Come ti senti? Як почуваєтеся, сеньйорито? Лежіть спокійно, Фелісія візьме у Вас кров для тестування й відведе до гінеколога. Необхідна консультація вузького спеціаліста. Можливо у Вашому організмі є нове життя, а це вже не іграшки, – суворо говорить мені лікар Борі.

– Але в мене немає міжнародного медичного страхування. Я сюди дуже поспішала, – підіймаюся з тапчана й знову торочу про гроші. Щось від мами в мені таки є.

– Non importa. Не має значення, у нас працює програма «Медицина без кордонів». Головне визначити діагноз та не нашкодити, – відповідає він, а потім додає: – Сподіваюся, що після наступної операції Ви самі зможете сповістити про нащадка його батькові.

– А коли у Борі наступна операція? – забуваю про себе й про те, що відбувається. Головне, аби «летючий Змій» одужував.

– Підготовка триває. Тільки не хвилюйтеся, будь ласка, Вам це не бажано. Думайте більше про себе. Нікуди Ваш пілот не подінеться, з часом піде під вінець, – намагається пожартувати темпераментний італієць, а мене від тих слів знову накриває... Та що ж це таке?

Пам’ятаю, як везли у візку на інший поверх, а Самійловича ніде не було видко. Це добре. Нехай краще переймається здоров’ям сина. Я вже й так осоромилася посеред іноземної клініки по повній. А тепер італійці першими дізнаються про те, що я повинна була почути вдома, одружена й щаслива. Та з моменту звичайного переходу вулиці в моєму житті переплуталося геть усе!