Розділ 7. Згубна одержимість

Промайнуло кілька напружених тижнів. Чому напружених? Не знаю! Так я весь час тепер так почуваюся.

Ні, про походеньки Бориса мені ніхто не доповів. Навіть мама не чіплялася більше, аби я поїхала до приватного детектива. Але життя здавалося натягнутою струною й не дозволяло розслабитися. Всі ми займалися звичними справами, ніхто не хворів, навіть незрозуміла бійка забулася. Та чому ж тоді моя душа, десь глибоко в собі, сповнена нездоланним сумом?

Одного разу я не стрималася й відразу після казкової близькості запитала прямо:

– Борю, а в тебе є борги?

– Є! – впевнено відповідає він. – Головний - перед моєю коханою ніжністю. Я завжди бажав волі, а з тобою марю про солодкі пута. А чому ти раптом цікавишся?

– Я маю на увазі фінансові. Адже ти далеко не мільйонер, а навколо все коштує шалених грошей. Ось, наприклад, твоє авто доволі затратне. Чи я помиляюся? – прикидаюсь дурненькою.

Тепер Борис уважно заглядає своїй геть непристосованій до життя заучці в очі й повідомляє наступне:

– Ти хочеш знати про нудну частину мого життя? Прошу! Я маю деякі борги перед Федерацією, страховку треба поновити та з командою розрахуватися. Адже вони скинулися на екіпірування, коли їхав на відбіркові. Тепер ти знаєш мене далеко не з найкращого боку і це мене страшить.

Я отримала чіткі відповіді на запитання та легше не стало. Примостилася біля серця й слухала його щире биття. А ще почувалася винною за розкішні витівки гонщика, що додали йому боргів. Але ж я не просила, це він грав роль безтурботного й незалежного.

– Горечко моє, хто навчив тебе думати про жінок аж так погано? Боїшся, що після почутого, я викину тебе з дому і з серця, бо кеш на нулі? – дивуюся з його архаїчних страхів.

– Ні, цього я не боюся. Ти інша, взагалі одна така на землі. А борги я скоро відпрацюю, – тягнеться до моїх губ Борис і знову робить мене божевільно щасливою.

Куди поділася та моя принциповість, від якої раніше втікали чоловіки? Йому я готова пробачити і фінансові негаразди, й далеко не безхмарне майбутнє. Можливо навіть його зради не шокували б мене, адже Він приголомшливо звабливий!

Та про своїх коханок Борис мовчить і продовжує натякати на одруження, після того, як візьме участь у Європейському дивізіоні. Цей невиправний мрійник націлився на п'єдестал, хоча б на бронзову сходинку.

– Красунечко, все скоро зміниться. Ось побачиш. Не сумуй, прошу тебе! – шепоче кожної ночі «летючий Змій» і я йому вірю. Лише та важкість вперто сидить у мені й не бажає відступати.

Диво сталося неочікувано! Зі Змієвським-тренером сконтактував давній спонсор. Ще коли юний і талановитий Борис досягав своїх перших вершин, іноземний магнат помітив його й почав фінансувати. Потім на деякий час зник зі спортивних обріїв і ось тепер, напередодні міжнародних змагань, знову проявився.

Ясно, що гравці такого рівня ніколи й нічого не роблять, не зваживши всі «за» і «проти». Вони не люблять втрачати і вкладають кошти лише в прибуткові проєкти. Так прозаїчно він кличе мого ясноокого пілота.

Сторони навіть підписали Договір, де було вказано, що меценат надає в користування українському гонщику престижне авто й новеньке екіпірування, звісно з купою реклами на них. Борис погодився й загорівся перемогою ще більше. Йому було байдуже, що в нормальній практиці до тих щедрих дарів необхідно звикати. Та невгамовний Змієвський вірив у фарт і марив перегонами, мов одержимий.

Прощатися з найголовнішим Чоловіком у моєму житті було важко. Боря подумки знаходився вже далеко, а я весь час плакала. Не пам'ятаю, щоб так журилася за батьками чи шкодувала про смерть бабусі.

Настав чорний день, коли Змій залишив мене саму й полетів до перемоги. В лічені дні підготовки у них там доволі суворий графік (робота-відпочинок). Але ж Борис не вміє коритися правилам і ночами він говорив зі мною про Кохання. Напередодні відкриття змагань сказав:

– Ти найживіша квітка з усіх, що я бачив. Ось повернуся й ми заберемося до одного горщика та почнемо пускати корінці. Не бійся, я вже піймав формат цієї фантастичної траси. А ганяти поруч зі спортсменами такого рівня - не лише кайф, а й велика відповідальність. Та я готовий. І спонсорський автомобіль зростається й палає зі мною, наче вогонь...

– Борю, я тебе Господом заклинаю, не треба НАМ перемоги. Просто себе мені привези! Більшого я не хочу, – ковтаю сльози в порожньому ліжку й отой страшний біль безжально стискає горло.

– Кароліно Гордієнко, прошу тебе, зберись! Це не ті слова, що окрилятимуть у польоті. Крихітко моя, скажи те, чим дихатиме моє серце під час перегонів. Дай шанс долетіти до мрій, – урочисто шепоче Він і я здаюся:

– Кохаю тебе більше з кожним днем і спинитися не можу! Навіть якщо це почуття мене розірве на шматочки, кожен з них кохатиме ТЕБЕ.

– Дякую, мій світе! Тепер я зроблю це. Привезу перемогу. Але не треба на шматочки, залишайся ціленькою, бо ти неймовірно красива і такою я кохаю тебе.

... З хорошого це все! Подальший хід подій то наче вибух і смерть всього прекрасного, що встигло статися з НАМИ. Борис Змієвський за часом ішов другим, коли на стрімкому віражі не вписався й на потужній розмальованій машині вліпився в бетон...

Перегони не зупиняли. Інші пілоти мали власні цілі й цинічно попрямували за своїми мріями далі. На заходах такого рівня є всі необхідні ресурси й рятувальні служби вправно відтягнули розбите авто на узбіччя. Команда невідкладно з'явилася поруч і намагалася визволити травмованого.