Розділ 5. Скелети в шафі

Скоро Борис познайомив мене з усією своєю командою. Вихідними забирав на Чайку й там я спостерігала за виснажливими тренуваннями, що ведуть мого «летючого Змія» до майбутніх перемог. Його тато виявився великим жартівником та вмів розсмішити до сліз.

Механіки й інженер Борі мені також сподобалися. Вони були геть різні за вдачею й інтелектом, але неймовірно згуртовані та віддані своїй справі.

А головний герой цього дійства ставав легеньким вітерцем і мчав з потроєною енергією, коли бачив як жадібно мої очі слідкують за рухом його авто. Я забула про сум і жила тепер між роботою й тренуваннями нареченого, розриваючи інколи час на шматки.

І наші ночі палали таким нестримним вогнем, що залишали позаду всі негаразди й страхи та прямували до всесвіту. Тільки чому позитивне спотворюється раніше, ніж встигнеш ним хоч трішечки насолодитися?

Якось у черговому відеосеансі з мамою я прохопилася, що живу з чоловіком і можливо пізніше вийду за нього заміж. Ох, якби ж знаття, то мовчала б іще! Хто просив мене хвалитися перед фрау Гордієнко своїм щастям? Моя ненька завжди мала сталі консервативні погляди, а тут знайшла підтримку тата й усе полетіло шкереберть.

– Ми думали, що ти ніколи не повідомиш про свого водія! Сходи якось до дядька Кирила, він відкриє тобі справжній профіль дірявої зірки, – їдко відгукується мама і я розумію, що вони давно в курсі подій та вже зметикували щось дурне.

Але звідки? Невже той баран, з виряченими очима, знову слідкує за мною? Кирило Уніч - приватний детектив, що колись ходив з моєю мамою до школи й жив у сусідньому дворі. Не можу сказати, щоб вони часто спілкувалися, але ж наразі десь перетнулися? І тепер я вкотре піддослідна!

– Це так вишукано ви вітаєте мене з заручинами? І навіщо, заради Бога, під'єднувати до справ єдиної доньки детектива? – зашкалює моя жіноча злість.

– Не вітаємо, бо немає з чим. Ти знову пхаєш голову до петлі, без мила. Згадай, як багатодітного називала святим. Та ми ж переконали. Ось і тепер хочемо, аби ти на власні очі пересвідчилася, що твій гонщик банкрут! – зривається на крик мама й відкриває мені про нареченого дещо нове.

– Що ти мелеш, мамо? У Борі тільки авто тягне десь на пів сотні зелених. Він учасник міжнародних змагань, а ще добра й щира людина. Нарешті він кохає вашу доньку. Невже цього мало? – захищаюсь як тільки можу й не розумію: навіщо вони обмовляють Бориса?

– Ох і задурив же він тобі голову, дитинко! Повір, ми чоловіки, добре вміємо це робити, – чую голос татка й бачу як він обіймає маму.

– Татусю, привіііт! – шлю йому повітряний поцілунок і не можу далі слухати байки, в яких жодному слову не вірю: – Ну, якщо закінчили пліткувати, будемо прощатися. У мене ще купа незроблених справ.

– А, ну звичайно! Тобі ж треба готувати ситу вечерю для ніщеброда. Та якщо вже до душі такі мужики, то знайшла б собі далекобійника. У них заробітки стабільні й замовники завжди є, – свідомо принижує Борю мати.

– Ну все, з мене досить! Не виходить у нас щирої розмови. А щодо боргів? Так у вас вони також були. Просто не кожному таланить швидко їх позбутися. Ауфідерзейн, мої критично правильні родичі! – зопалу закриваю ноут, щоб більше не чути й не бачити цих невиправних жлобів.

Тепер всередині мене просто кипить лава! Невже в сказаному є хоча б крихта правди? Тоді чому Він не розповів? Це ж нормальна практика: повідомити нареченій про своє фінансове становище (піймала в собі думку «ідеальних батьків»). Виходить у мого чарівного принца є скелети в шафі? Ось приїде - миттю допитаю.

Але чекати на мою зіроньку довелося довго. Так пізно «летючий Змій» додому ще не приходив. Мабуть, телефон сів, бо не відповідає. А Самійлович (батько Борі) заспокоїв і порадив лягати спати. Тільки це не про мене! Особливо після сьогоднішніх відкриттів.

– ...Борю, що сталося? – запитую з дверей та бачу свіжий синець під оком й збиті до крові кісточки на руках. – Ти травмувався на треку? А чому лікар рани не обробив?

– Все норм. Я в душ, а ти лягай спати, – повторює татову підказку він і дивно ховає очі.

– Як це лягай? А вечеряти? І руки треба полікувати, – намагаюся посміхатися та геть нічого не розумію, а він без відповіді зникає в душовій кабіні.

Оце поворот! І як у такому стані діставати його про борги? Не те щоб я не довіряла Коханому, але мої батьки вже як до чогось причепляться, то копатимуть глибше магми. Я знаю: вони мене люблять і намагаються контролювати навіть здалеку. Виходить, щось справедливе у сказаному є? Тільки що з Ним сталося? Вранці ж виходив такий окрилений і веселий.

А мовчазний Борис неквапливо увійшов до кухні й сів на свій стілець. Я відразу кинулась обіймати й почула:

– Плече... Будь ласка, не треба!

– Вибач, я не подумала, – забираю свої нахабні руки та вештаюся, збираючи на стіл. Дістала з холодильника яскравий салат зі свіжих овочів, а з духовки - ще тепленькі деруни. Поставила туди свій «шедевр», щоб пухкими дочекалися мого стрімкого легіня.

– Смачного! Я старалася й дуже нервувала. Борю, де ти був і що це таке? – кручу пальцем навколо свого обличчя, щоб запитання було очевиднішим.

– Нічого особливого. З конкурентом розмова не склалася, – пояснює він і починає жувати. Бачу, що працювала я не марно, адже він страшенно зголоднів. Тільки травмоване обличчя не дає повністю насолодитися пізньою вечерею.