Глава 19

Примітка від автора - перед прочитання раджу увімкнути наступні треки:

Sabrina Carpenter - When Did You Get Hot?

Gracie Abrams - Risk

Гуляючи по місту, де ми тільки з Алексом не побували перед сеансом кіно. Відвідали музей мистецтв, влаштували шопінг, під час якого змогла купити бажану сумку від Louis Vuitton. Так - так, цього разу все ж вдалось вмовити його, аби я сама за неї заплатила, на що незадоволено, але все ж погодився.

-Куди прямуємо далі, принцесо?

Так він почав мене називати в момент, коли приміряла сукню рожевого кольору, від якої було неможливо відмовитись. Побачивши мене в ній, одразу сказав, що ця річ обовязково повинна бути в гардеробі.

-Чесно кажучи, навіть гадки не маю, - задумливо відповіла я. -Ми за цей день вже встигли побувати в різних місцях. Був музей, шопінг, а перед цим - смачна кава.

Алекс стурботливо поглянув у вічі.

-Тобі вже набридло? Хочеш повернутись в готельний номер?

-Ні - ні. Єдина локація, де хотілося б знаходитись зараз - це готель.

Відповідь лунала достатньо швидко та впевнено. Алекс, послухавши, ніжно посміхнувся.

-Тоді доведеться тебе розчарувати, Мері. Ми зіштовхнулись з великою проблемою.

Запанікувавши, поклала руку на груди.

Щось серйозне? Проблеми у фірмі і треба терміново повертатись? Тільки не мовчи, говори, як є.

Чоловік гучно розсміявся, залишаючи мене з непорозумінням один на один.

-Проблема в тому, що я не можу вигадати, чим надалі тебе дивувати. Та він знущається з мене. Доки я тут намагаюсь з’ясувати масштабність проблеми, він з мене вирішує покепкувати.

-Дуже смішно, містере Сайрус. Ти можеш бути  серйозним?

-Це цілком серйозна проблема. Який ще сюрприз зробити дамі, аби вона була в захваті від побаченого?

Після цих слів чоловіка я завмерла. Чому вони мене заціпили? Дивно.

-Але я спробую для цього прикласти максимум зусиль.

І ось знову те саме. Лише одна коротка фраза, яка змусила серце чомусь стиснутись. Що зі мною відбувається останнім часом?

Відвівши погляд, продовжую задаватись цими питаннями.

Чому поруч з ним відчуваю якусь легкість? Чому думаю про речі, про які не наважувалась або не з’являлись в голові?

Чи подобається проводити час з цією людиною? Однозначно так. Подобається слухати його жарти. Подобається знати, що він мене вислухає та підніме настрій, коли це буде необхідно.

І саме це починає не на жарт лякати. Раніше я вже зіштовхнулась з наслідками того, до чого призводить звикання та довіра. Спочатку так, все відбувається добре та ванільно. Ви спілкуєтесь, ти шукаєш його всюди очима, чекаєш дня зустрічі тощо. А згодом ця людина стає для тебе незнайомою. Ти починаєш її не впізнавати, адже все суттєво змінюється. Холодні відповіді на повідомлення, відкладання побачень з тобою заради дрібниці. Я вже цей шлях пройшла, боюсь

-Мері? Все добре?, - допоміг виринути з думок раптовий голос Алекса.

— Га? Що? Ти щось говорив?

— Ти знову задумалася.

У відповідь миттєво усміхнулася.

-Замислилась над тим, куди прямувати далі.

Брехня. 

Не люблю її використовувати для близьких людей, але зараз не можу сказати правду. Не тому, що не довіряла Алексу. Навпаки — саме через це.

Кожного разу, коли Алекс поруч, я не відчуваю потреби захиститись, через що й починаю втрачати контроль над діями. Тут виникає наступні запитання: “А хіба саме цього я не боялася найбільше? Хіба не боялась відкритись комусь по - справжньому, без маски? Не боялась повірити людині і бути почутою?”

Після розриву з Райдером прийшла до одного результату, який зміг змінити світобачення:

“Людина в один момент може стати найнебезпечнішою гаванню, після якої не захочеться ні бути  з кимось, ні знайомитись ні з ким. 

Але раптом історія повториться?

Розум говорить, що Алекс - зовсім не такий чоловік, як колишній. Вони - протиріччя один одного. Але серце лише те й промовляє, що в першу чергу, треба перевіряти, а вже потім вирішувати - вартий він довіри чи треба слати подалі.

Але знову ж таки, поруч з цим брюнетом я не турбуюсь ні про що. Він закриє собою, якщо на це буде потреба; буде витирати мої сльози в будь - який день.

Можливо, проблема вже давно не в чоловіках. Можливо, вона залишилась у мені. Після розриву з Райдером я ніби розучилася просто довіряти. Постійно в пошуках прихованого сенсу, чекаю підступу, намагаюсь проаналізувати кожне сказане слово. Навіть тоді, коли для цього не було жодних причин.

Можливо, саме тому зараз потрібно було зробити перший крок назустріч власному страху.

-Мері? Мене твій погляд трішки лякає.