Глава 14

Від обличчя Алекса

Прим. від автора - Перед прочитанням рекомендую увімкнути трек 

The Neighbourhood - Softcore

Поки Мері приймала душ, я мовчки сидів, тримаючи в руках гарячу склянку чаю, та перебирав документи, які є вкрай необхідними для найближчої зустрічі з партнером. Несподівано тишу кімнати порушив дзвінок телефону. Хотів би задати питання, на кшталт “Хто міг зателефонувати в таку годину?”, але відповідь отримав, коли тільки поглянув на екран. Кай. Звісно ж, тільки він може зателефонувати в будь - який комфортний для себе час. Звісно, одразу ж приклав гаджет до вуха.

-Слухаю, шановний пане, - сказав, сміячись.

-І тобі доброго вечора, містере Сайрус. Як твоє здоров’я? Як справи?

-Хотілось сказати, що без тебе в рази краще, але краще не буду.

У відповідь роздався гучний сміх. Як завжди, саме ця людина ніколи не сприйме подібні слова всерйоз, бо чудово знайома з моїм характером та особистістю. Саме за цю якість і ціную нашу міцну дружбу

-Мені теж тебе не вистачає, Алексе. Так, повертаємось до моїх запитань, на які чекаю відповіді.

-Справи добре, як і здоров’я, готуємось з Мері до  скорої зустрічі з діловим партнером, тож зараз займаюсь переглядом тих файлів, які ти надсилав, говорячи, що обов’язково знадобляться.

-О, так ти все ж поїхав з нею у відрядження? Думав, що передумаєш в останній момент і добиратимешся в самотності.

-Кає, вона моя права рука. Звісно, що необхідно всюди мене супроводжувати та бути поруч тоді, коли треба. Це вважається найголовнішим обов’язком, який повинна ретельно виконувати.

-Алексе, ми з тобою обоє чудово розуміємо, що ця причина не є головною. Нагадай, будь ласка, як довго ти закоханий в неї? Чи саме не через це прийняв її на роботу?

Я мовчав, адже знав, що хлопець цілком правий. Моє кохання до цієї блондинки зіграло ключову роль у створенні кар’єри в цій компанії. Також пролунало запитання, коли саме в неї встиг закохатись? Відверто кажучи, цей день завжди буду пам’ятати, ніби це відбулось вчора..

Прим. Перед прочитанням флешбеку раджу змінити трек на

Lana Del Rey - Dark Paradise

“На подвір’ї темний зимовий вечір. Принаймні так можна сказати, якщо рахувати за календарем. Щодо самої погоди, то відчуття, що до сих пір триває ще осіння пора і, судячи з усього, припинятись наміру не має.

Проминаючи будинки один за одним, перекручую бабусині слова, які вкотре боляче відлунювали в серці. І я цілком погоджуюсь з нею. Я - всього лише невдаха, який ніколи не зуміє нічого досягнути в цьому житті. Я винен в тому, що батько обрав для одруження і палкого кохання саме мою матір, а не ту наречену, яку хотіла б сім’я. Саме через цю “помилку” вона вирішила ненавидіти власного онука, свою кров, до смерті. Можливо, настав саме цей момент? Можливо, все ж виконати її єдину мрію та спокійно піти з життя? Без моєї присутності всі стануть набагато щасливішими, всім буде легше продовжувати жити далі. Кому потрібен такий непотріб, як підліток на ім’я Алекс?

Продовжуючи блукати у власних думках, перед очима проявляється міст. Раніше полюбляв тут знаходитись та дивитись вниз разом з мамою чи татом. Найчастіше це було спостереження за рибами, які плавали в морі. Завжди було захоплююче слухати розповіді когось з дорослих про тий чи інший вид. Було щось в цьому.. унікальне. Я б навіть сказав, що особливе..

І ось я знову тут. На тому ж самому місці, але вже один і нещасний. Ноги не підкоряються, а впевнено крокують до самого краю. Мабуть, якби зараз моя сім’я могла бути поруч, то не дала б нікому ображати сина, чи не так? Чи все ж вони погодились з тими жахливими фразами? Але зараз мої думки зосереджені на зовсім інших речах. Різкими рухами переліз до “обриву”, погляд кидається до того ж моря. Вода швидко набирає оберти, ніби поспішає кудись. Це якраз на руку. Після того, як зроблю крок донизу, усе завершиться. Булінг з боку бабусі назавжди замовкне в моїх думках навіки. Залишилась лише секунда.. Залишився лише останній крок.. і я нарешті звільнюсь від болю, який з кожним днем продовжує поглинати душу...

-Стій! Не роби цього!

Мені привиділось, чи хтось справді щойно покликав мене? Здається, цей голос не був реальним.. Кому взагалі може бути справа до того, що якийсь хлопець хоче зникнути?

Раптом чиїсь ніжні руки потягнули назад, відтягуючи подалі від мосту. Хотів вирватися, але тіло ніби відмовилося слухатися. Серце ніби дає підказку: довіритись їй, дати шанс врятувати мене.

-Не треба цього робити, чуєш? Твоє життя створене для того, аби проживати гідно та щасливо, а не так рано ставити крапку.

Подивившись у вічі цій незнайомці, я вперше, окрім власних батьків, відчув те, про що навіть мріяти боявся після їх смерті. Безпеку. Дівчинка, яка значно молодша на перший погляд, подарувала захист мені. Як їй вдалось в мені це викликати? Хотів би дізнатись, але замість цього вирішую холодним тоном задати питання, які бентежать більше всього: