❆ 3 ❆

❆❆❆

- Ти впевнений? Упевнений, що варто цього ж вечора їхати до твоїх батьків? - я невпевнено шепочу це в його машині, розцілованими губами. Відчуваю, як мої очі блищать і як божевільно відчуваю це тепло, чи навіть пожежу, у серці. Воно жене гарячу кров по тілу, змушуючи червоніти від кожного дотику і ловити рівно кожен його подих чи погляд.

- Упевнений, крихітко, - Юра виглядає тепер зовсім не як холодний незнайомець, якого я зустріла кілька годин тому. Він, немов хлопчисько, кидає на мене такі погляди, від яких мені ніяково. Я стискаю і розтискаю його руку, гладжу трохи грубувату шкіру на долоні й іноді згадую, що потрібно дихати. Емоції переповнюють і я іноді відчуваю, як виступають сльози щастя. Іноді свербить ніс.

Але все це від безмежного і трепетного почуття, яке затоплює навіть усю машину.

Упевнена, ми світимося від щастя за кілометр.

Його батьки живуть далеко від міста. Це я пам'ятаю ще з тих часів, коли він їхав до них тільки на вихідні. Зараз же, на своїй машині, він може їздити частіше і, напевно, батьки щасливі.

Страшно. Як їхати до них, так і думати про зустріч, яка все одно станеться, хоч як би не відтягували. Він хоче мене познайомити. Показати свій рідний дім і впевнений, що мене приймуть там.

Сподіваюся. Тому що, на відміну від нього, я не зможу, напевно, нормально пережити, якщо мене виженуть. Сподіваюся, що не виженуть. Дуже.

- Не бійся, - доповнює свої слова чоловік, стиснувши мої пальці. - Гадаю, тепер навіть якщо хтось диктуватиме свої умови, ми можемо спокійно їх не слухати. Тоді... Тоді ми обоє були ще молоді й пішли на поводу. Але зараз, у цей новий рік... Я хочу почати спочатку. І тільки з тобою.

Невдовзі ми заїжджаємо у просторий і гарний двір, газони якого припорошені снігом. Він легко виходить з машини біля самого будинку і допомагає вийти мені. Навколо будинку приємна атмосфера, прикрашені кущики, дерева і ґанок гірляндами. Трохи холоднуватий вітер одразу ж прихоплює мої щічки й ми поспішаємо в будинок. Я забираю і свій пакет, адже там одним із подарунків було непогане шампанське. Не з порожніми руками ж іти в гості!

Нас зустрічають привітні люди з добрими очима і теплими посмішками. Мама Юри трохи нижча за тата, і щойно зачиняються двері, вона крокує назустріч, щоб обійняти сина. А потім, нічого не кажучи, обіймає мене, притискаючи та ласкаво погладивши по плечах.

- Я рада, що ти, нарешті, до нас приїхала. Дякую, що не відштовхнула мого сина після стількох років...

- Мам, - Юра трохи зніяковів і став допомагати мені зняти пальто.

- Не "мам", - жінка посміхнулася. - Ще б довше чекав.

Підходить батько Юри й теж обіймає сина, а потім і мене. Упевнено кивнув, і вимовив:

- Вибач, красуне. Ми просто переживали, що син втратить голову. Ми винні, але готові спокутувати цю провину. Проходьте...

- Зачекайте, - я лізу в пакет і віддаю подароване шампанське жінці. - Ось. А то ми з Юрою навіть не заїхали в магазин.

Якщо чесно, ми взагалі ні про що не могли думати, хвилин сорок кусаючись і цілуючись у його машині перед тим, як виїхали за місто. Цього вимагали наші душі. Фізичного контакту і пестощів до тремтіння.

- Ходімо до столу. Швидше. Скоро Новий рік і потрібно загадати бажання, - мама Юри кивнула нам всередину будинку, і чоловік, обійнявши мене за талію, повів всередину, розтягуючи губи в загадково-щасливій усмішці. Ось хто по-справжньому щасливий - так це він.

І я.

Випивши перший ковток шампанського, весь страх зник повністю. У будинку, де крім його батьків, було ще трохи родичів і приємних людей, мені стало в ту ж мить добре і спокійно, немов я приїхала додому. Поруч мій коханий, якого я так довго чекала і який за кілька годин практично перевернув моє життя. Він увірвався в нього вихором, сильним ураганом і довів, що від моїх батьків потрібно якнайшвидше ставати все далі й далі, на свята висилаючи подарунки. Я не згодна, що батьки - це батьки й вони мають бути шановані мною. Але я точно впевнена в тому, що моє щастя теж не порожній звук. Вони одного разу не боролися за себе, то чому думали, що я не стану?

А цей Новий рік подарував мені те, чого я довго хотіла. І навіть під бій курантів, стоячи в обіймах зі своєю мрією і відчуваючи у своїх пальцях його долоні, я відчувала, як повільно плавиться моє серце. Губи ще горіли від шампанського, а смак і запах мого коханого чоловіка, здається, просочився під шкіру. Я відкинулася на міцні груди потилицею і відчула у волоссі його ніс. Чоловік опустився, вдихаючи мій запах, і прошепотів, розганяючи по тілу мурашки, зігріваючи шию диханням:

- Яке бажання загадала? - у його голосі відчувається усмішка, а в тоні - впевненість у тому, що я загадала саме його.

Але я хитаю головою, повертаюся:

- Я цілих п'ять років про тебе мріяла. Тож тепер я можу дати Санті в спокій і просто побути у твоїх руках.

Відповіддю мені був поцілунок.

Немов обіцянка, що тепер кожен Новий рік мені ніколи не потрібно буде мріяти.

Адже тепер у мене є моє, єдине щастя, яке я стільки років просила під бій курантів.

❆❆❆