А долі завжди існували у якомусь світі святості, призначенні у силі... Невідомий й темній. Гіркіт каменів, зневіра й стогони (мандрівок) болю.
- Невже наша земля повинна була одразу й в одначастині вмерти, навіть без прощення та пристрасті.
Ніхто не задавав це питання, ніхто крім Варіса. Не треба було йти темними стежками, щоб дінатися відповідь у шептунів... Адже відповідь... хитка похмура й не кожен прийме її гідністю.
А тим часом Джон бачив всі витівки Аррі.
Чистий погляд Джона потух, у якийсь момент він зрозумів, що Варіс йому зовсім не друг.
Варіс (безумовно хамелеон) не був обманщиком, але він всього-навсього багато чого не договорював й приховував. Але про відьму він не брехав.
"Ти нічого не знав й не хотів знати."
Бути може в цей раз не Варіс прорахувався.
- Інколи нам не потрібна правда, інколи достатньо життя.
Кому яке діло, що хотіла відьма. У кінцевому підсумку її заберуть.
Поплічники Джона (того самого?) схилили голову.
Гнів людей палахкотів як пекельний вогонь у домі Великої Данеріс. Віра у Сімох у Чорноводному заливі була тихша.
Гнів. Він вирував.
Рот прислужника, брехливого "прислужника" Віріса, цього "Павука" не закривався.
Виправдання не допомагали.
- Ви думали, блукаючи обхідними шляхами, зимусити долю змінити ? А що?
А Павук не замовкав : - Може я й сказав, що відьма (злягла) злякалася, але я хотів змінити не тільки своє життя, мова йде про Королівский переворот.. Ви ніколи не слухали! - полонений зірвався на крик.
Представниця ріду Таргарієнів віддалилася.
Тепер, знаходячись біля ланцюгів, Данеріс не зводила з нього очей. Даріо та Сірий Черв'як разом заткнулися. Холодна й груба поверхня. Пути затягуються все міцніше, коли його підводять до стовпів, а у слідуючу секунду він відчуває удар Джона Сноу. Варіс, він же Павук, все ніяк не може схаменутися, кривлячись, він чує брязкіт заліза й бачить знаряддя. Трепіт рук, такі звичайні браслети... Руки оголені, від тканини. Кінцівки закріплені й вже нерухомі...
Зіткнення зброї й кісток. Виск? Або ж молитва?
А відьма ж виявилося правою. У всьому? Цілком ймовірно, вона бачила ще якесь майбутнє для себе. Але доля її обдурила.
Адже доля не завжди прихильна й чесна.
Невгамовний вогонь у очах чаклунки. Скільки ще життів вона занапастила ? Що ж вона може не сказати?
...
А Джон тепер все розумів, він розумів ким став.