Глава 10

***
Того вечора Айлін з батьком, як завжди, прогулювались навколо замку. Повітря вже ставало прохолоднішим, а легенький вітерець раз по раз підхоплював та кружляв пожовкле листя.
— Я така рада, що тобі вже легше, тату, — сказала Айлін, беручи Тірнана під руку, — мама би пишалась тобою.
Тірнан лише ледь посміхнувся у відповідь. Йому все ще було важко кожного ранку знаходити в собі сили вставати з ліжка та жити далі, але доньчина турбота, все ж, підтримувала його та горіла яскравим вогником в темряві його днів. Та все ж, одна річ мучила його всі ці місяці — ні він, ні Айлін жодним чином не допомагали Ейріс пережити втрату. Вони просто не мали сил пробити той опір, що чинила дівчина. Бідне дитя саме мусило проживати це жахіття, борючись із почуттям самотності, провини та сорому.
Ноги ніби самі несли їх в сторону арени, де все голосніше чувся металевий скрегіт та шурхіт піску та соломи. Вони підійшли достатньо близько, щоб через щелину в брамі спостерігати, як Ейріс на всі боки майстерно рубить вже добряче пошматованих солом’яних болванчиків, вкладаючи свій біль в кожен подих, кожен рух, кожен помах меча. Коли останнє чучело впало додолу, уражене точним ударом, Ейріс несамовито закричала, сама не своя, ніби криком намагалась заглушити всі свої муки та думки. Безсила, вона впала на коліна, випустивши меча та, схиливши голову, заплакала.
Серце Тірнана стисла невимовна туга — він кинув одну свою доньку саму-самісіньку в цій чорній безодні, а іншу змусив наплювати на себе та піклуватися про нього, як про безпомічну дитину. Як егоїстично, як самозакохано це було з його боку! Досить! Віднині він сам піклуватиметься про своїх дітей, про цих дівчат, на чию долю і так випало забагато випробувань та обов’язків. Він мусить. Заради Мев.

Тірнан зірвався з місця й побіг до Ейріс, опустився поряд із нею та міцно обійняв її. Дівчина мовчала, але не опиралась. Лише одна думка крутилась в її голові — вона недостойна цих обіймів.
— Доню, вибач мені, — ледь вимовив Тірнан, — я мав допомогти тобі, а не відсторонитися від вас з Айлін.
— Це ти мені вибач, тату, — Ейріс плакала, уткнувшись у батькове плече, — це я в усьому винна.
— Ні, Ейріс, тут немає твоєї провини. Так розпорядилася доля.
Ейріс заплакала ще дужче. Яким полегшенням було знати, що батько не сердиться та не звинувачує її. Це знання та батькові обійми наче надали їй сил та скинули той тягар, що вона несла весь цей час.
— Ходімо додому, — сказав Тірнан, допомагаючи дівчині підвестись.
Айлін стояла біля брами, витираючи сльози. Вона розуміла, що не мала втручатись в їхню розмову. Ейріс, побачивши сестру, без слів обійняла її, і стояли вони так доти, доки всі невиплакані сльози не пролились, нарешті, назовні, змиваючи біль та страждання.

Перші світанкові промінчики освітили кімнату. Ейріс у напівсні, не зрозуміла, де вона — вперше за ці місяці вона спала в своєму ліжку. Прокинувшись остаточно, вдячність теплою хвилею огорнула її з ніг до голови.
Постучавшись, у дверях показалась білокура дівчина.
— Вже не спиш? — Айлін тихенько зайшла до кімнати, — я принесла тобі теплої води, а внизу чекає сніданок.
Вона підійшла до ліжка сестри та присіла поруч. На обличчі її світилась добросерда, але така втомлена посмішка.
— Айлін, мені так соромно перед вами…
— Пусте, — відповіла вона, — жоден з нас ще не зустрічався з такою втратою. Це нормально, що ми не знали, як поводитись та підтримати один одного…
— Так… — видихнула Ейріс, — дякую, що піклувалася про батька.
Айлін посміхнулась та стисла сестрину руку:
— Ходімо їсти.
— Тату, я хочу тобі сказати дещо, — Ейріс зашарілась, відкладаючи виделку. Вона думала про це весь ранок.
— Я слухаю, люба.
Дівчина зробила глибокий вдих:
— Я літаю на драконі… — поспіхом випалила вона трохи голосніше, ніж розраховувала, — хотіла, щоб ти знав…
— Я знаю, Ейріс, — Тірнан був спокійний та ані трохи не здивований цією новиною, — Кіріг мені вже давно все розповів.
Ейріс випучила очі від здивування.
— І ти все знав? І ніколи не був проти?
— Звісно, — засміявся Тірнан, — Я довіряю тобі. І довіряю Кірігу. Признаюсь вам, я і сам літав на своєму драконі, коли був малим.
— Тату, ти ніколи не розповідав про це! — Айлін була приголомшена не менше за сестру.
— Я хотів, щоб ви насолоджувались своїм секретом, — підмигнув він у відповідь, — тим паче, що ваша мати настояла на цьому.

Раптом, несподівано для себе, Ейріс зайшлася нестримним сміхом, а сестра з батьком приєднались до неї. Це був дорогоцінний момент їхнього спільного зцілення. Сонячний промінь заглянув у вікно і поцілував всіх, хто сидів за столом.

***
— А я скрізь тебе шукаю, — Айлін присіла поруч з сестрою, що ворушила колоду в багатті, — ти знову сумна. Щось сталося?
Ейріс сиділа біля вогню, підібравши ноги, та задумливо дивилася на полумʼя. Її бентежили тривожні думки, тому вона прийшла до хатинки на березі. Айлін терпляче чекала, поки Ейріс підбере слова — вона знала, що сестра ніколи не залишить її без відповіді.
— Ні, — нарешті сказала Ейріс, — все добре…
Але, задумавшись, зрештою тихо вимовила:
— Власне, так… сталося.
— Розкажи мені, будь ласка, — Айлін підсіла ближче, — тепер ми знаємо, що будь-який тягар легше нести, коли ти не сама.
Ейріс мовчала. Їй було достобіса важко зізнатися в тому, що мучило її. Та Айлін мала рацію. Зібравшись з думками, вона, нарешті вимовила:
— Я не впевнена, що хочу бути тут.
— То ходімо в замок, — пошуткувала Айлін, але одразу пошкодувала про це: очевидно, зараз був не той момент, коли треба згладити атмосферу розмови.
— Ти знаєш, що я не про це, — Ейріс глибоко вдихнула, — Я не хочу такого життя… Не хочу кожного дня думати, як краще піклуватися про людей, яких я навіть не знаю і які кажуть образливі речі за нашими спинами. Не хочу слідувати етикету, вдягати сукні і щоразу хвилюватись, що про мене подумають. Я хочу мандрувати. Хочу знати, що лежить за межами цього континенту. Я відчуваю, що моє справжнє місце десь там. Розумієш?
— Але ж Стоунфілд — твій дім. І твоє коріння тут.
— Знаю. Тому і непокоюсь. Я люблю Стоунфілд, але…
Айлін із сумом глянула на сестру і та зрозуміла її без слів.
— Та якщо мені не сподобається, — сказала Ейріс із натужною веселістю в голосі, — я завжди можу повернутися додому.