Глава 5

Надворі стояв ясний, теплий, літній день, сонце прогріло каменисту землю, а у повітрі вирував п’янкий запах свіжого сіна.

— Добре, коли діти ростуть, але від цих безкінечних перешивань суконь в мене вже сіпається око, — бурчала собі під ніс жвава пухкенька кравчиня, знімаючи мірки з Айлін.

— Ти, хоча б, можеш ворушитись, — сказала Ейріс, поки інша кравчиня підколювала її талію на сукні і голкою ненароком штрикнула дівчину у бік, — ай! Лоро, обережніше!
— Вибачте, пані, — невдоволено відповіла Лора, поправляючи рукави сукні Ейріс, — але якби ви не крутились на всі боки, цього б не сталося!
Ейріс фиркнула, задравши ніс, а вже за секунду задивилася у вікно.

— А чи не можна мені пошити не сукню, а декілька пар штанів для верхової їзди? — Ейріс знала, що це було майже неможливо, але спробувати було варто.

Враз обидві кравчині, наче за командою, зупинились і втупились поглядами в чорняву дівчинку. Її прохання для них було надто зухвалим.

— Виключено, пані, — відповіла Лора, — це наказ короля.

— Але… — почала сперечатися Ейріс, але сестра її урвала.
— Ейріс, ти ж знаєш, що нам належить одягати лише сукні, — сказала Айлін із притаманним їй в моменти повчання тоном, який вона намагалась копіювати у батька, — штани — не одяг для принцес.

Еріс змовчала і знову подивилася у вікно. 

— Що ж тебе там так цікавить, сестро? — спитала Айлін, витягуючи шию. За вікном, біля стайні, привабливий юнак років шістнадцяти вилами перекидав сіно. Його каштанове волосся кучерями переливалося на сонці, а розстібнута сорочка із закатаними рукавами відтіняла загорілу шкіру. Це видовище і правда могло змусити серце будь-якої дівчини битися швидше.
— А-а-а, — дещо лукаво протягнула Айлін, — тепер мені все зрозуміло, — вона прикрила рота долонею і пирснула.
— Ні! — Ейріс нервово відірвала свій погляд від вікна, — Ні, це для того… щоб… Щоб кататися верхом на Кірігу!

Кравчині знову завмерли в ступорі, вирячивши очі. Кататися на драконі це вже геть неприпустиме заняття для дівчини!
— Але раніше тобі і в сукні було зручно, — Айлін продовжувала дошкуляти сестрі, ледь стримуючи посмішку.
— Раніше? — перепитала Лора з панікою в голосі, — пані Ейріс, я мушу про це розповісти вашому батьку!
— Ні! — викрикнула Ейріс гучніше, ніж розраховувала,. Треба було щось придумати, щоб ці надто пильні жіночки не накоїли зайвого і не позбавили її цієї забавки, адже вона дуже любила літати на своєму драконі, — Батько мені сам казав, що мені можна літати, але не високо…

Лора підняла одну брів і недовірливо глянула на дівчину, але, зрештою, промовчала і знову прийнялась поправляти рукави.

— В такому разі, — відповіла Айлін, опанувавши себе, знову копіюючи батьківськи настанови, — він мав тобі сказати також те, що нам ще зарано задивлятись на хлопців. Спочатку ми маємо вирости та подорослішати.
Ейріс не відповіла. Натомість вона знову виглянула у вікно, але хлопчина вже кудись подівся. От халепа. “Скоріше б вже стати дорослою”, — подумала вона.

Наступного ранку Айлін прокинулась від дивних звуків.

— О небо, о небо, о небо, — хтось невпинно повторював ці слова, як якусь дивну мантру і при цьому шарудів простирадлами.

— Що коїться? — Айлін ледь розліпила очі та припіднялась над своїми подушками. Сестра метушилась коло свого ліжка.
— Хвала небесам, Айлін, ти прокинулась, — тараторила Ейріс. Щось, вочевидь, дуже сильно її налякало, — Айлін, це жах! Суцільний жах! Я ніколи не виросту! — дівчина ледь не кричала від паніки.
— Ейріс, що трапилось? — Айлін ще не отямилась після сну і дуже погано розуміла, про що говорить сестра.
— Айлін, я помираю! — Ейріс вже кричала. Нова хвиля паніки змусила її знову бігати кімнатою колами.

— Сестро, я впевнена, що ти не помираєш, — відповіла Айлін, відкидуючись на подушки.
— А це тоді що?! — заволала Ейріс, протягуючи сестрі своє біле простирадло з плямами крові, — О, Айлін, я не хочу помирати!

— Дівчата, що за галас з самого ранку? — Гвінна прочинила двері та побачила картину, яка приголомшила її — Айлін лежала на своєму ліжку, а над нею, нависаючи, стояла Ейріс і в паніці тикала сестрі своє закривавлене простирадло, — О небеса, цей день настав, — тільки і промовила жінка.

— Який день? Гвінно, який день? — Ейріс ніяк не заспокоювалась, а від слів няньки вона запанікувала ще більше, — Я справді помираю?
— Ні, пані, ви нарешті стали жінкою, — відповіла Гвінна і погладила Ейріс по руці.

— Я не розумію… — Ейріс струсила головою, — Айлін, ти розумієш?
— Пані, це — ваша місячна кров. Тепер ви доросла і готова до того, щоб народжувати дітей.
О ні. Тільки вчора Ейріс хотіла скоріше подорослішати, а вже сьогодні Гвінна каже їй, що вона — доросла жінка! Це що, виходить, треба бути обережнішою зі своїми бажаннями?

Айлін встала і ретельно оглянула своє ліжко — воно було чистим.
— А я? Коли я стану жінкою?

— О, пані, — відповіла Гвінна, — кожна дівчина розквітає у свій час. Вам треба трохи зачекати, — сказала вона і заправила білу прядку Айлін за вухо, — я принесу вам гарячої води.
Гвінна вийшла, залишивши сестер у глибоких роздумах. Про дорослішання, дітей та тягар бути жінкою. Невдовзі до дівчат заглянула Мев — Гвінна про все їй розповіла — і про страх Ейріс, і про збентеження Айлін.

— Доньки мої, — сказала вона, ніжно обіймаючи дівчат, — мені вартувало раніше вам про це розповісти і я шкодую, що зволікала. Ви дорослішаєте і я хочу, щоб ви були добре підготовлені до того, що чекатиме на будь-яку жінку. 

Королева поцілувала маківку кожної і терпляче відповідала на запитання, що їх задавали стурбовані сестри. До вечора Ейріс вже заспокоїлась і не могла без сміху згадувати цю вранішню сценку. Мев, вочевидь, про все розповіла королю і той, за вечерею, подарував дівчатам по шпильці неймовірної краси — обидві були золоті, з великими рубінами, що мерехтіли.