Глава 4

— Ейріс, зосередься! — Тірнан підвищив голос, щоб привернути увагу дівчинки. — Магія — не іграшка, запам’ятай це. Ти мала змусити зернятко прорости, а не перетворювати його на жука.
— Ти ж знаєш, як я їх боюся! Тату, вона знає! — захнюпала білявочка.
Тірнан з напускною суворістю глянув на Ейріс. Чорноволосе дівча лише лукаво посміхнулося у відповідь.
— Вибач, Айлін. Просто ти так дзвінко голосиш, що я не могла втриматись!
— Не роби так більше!
— Ну все, дівчатка, годі вам, — король ледь втримався, щоб не розсміятись, але сестри встигли помітити, як він ховає усмішку в своїх пишних вусах.
Зненацька налетів сильний вітер, хлопаючи віконницями. Небо з неймовірною швидкістю затягнулося темними хмарами, які розсікла багряна блискавка. Починалася буря.
— На сьогодні досить. Перепочиньте, — сказав Тірнан, підходячи до вікна. Знову буря. Вони ставали все частішими. Він мусить все розповісти дівчатам. Але не сьогодні. Не зараз. Вони ще надто юні, щоб знати правду.
Роздався грім, лункий та лячний. Айлін прижалася до батька та міцно обняла його своїми руками — поруч із ним їй було зовсім не страшно.
— Ейріс, не ходи туди! — крикнула вона, але сестра вже припала носом до віконного холодного скла — ці бурі аж ніяк не лякали її. Навпаки, вони пробуджували ті спогади і Ейріс дуже хотіла б знати, чому саме вони стаються і чи правда це, що казали люди в місті, але та стривоженість, з якою їхні дракони мчали їх до замку, тоді, під час ярмарку, все ж, зайняла місце в її серці та зупиняла її.
Наступного дня негода вщухла. Життя в королівстві знову вирувало.

— Люди кажуть, що раніше таких бурь не було. А ще вони кажуть, що це ми винуваті в цьому, — сказала Ейріс своєму дракону, який лежав під розлогим деревом, на якому сиділа дівчинка.

— Балачки, — відрізав Кіріг, — не слухайте їх. Люди обожнюють вигадувати нісенітниці, а потім звинувачувати в них всіх довкола з усією своєю завзятістю.

— Але я і сама помітила, що ці бурі зачастили. Що б це означало? — Ейріс задумливо захитала ногами. 

— О, сестро, я думаю, ти береш це занадто близько до серця, — відповіла Айлін, сидячи на траві біля Нейліга, вирощуючи коло себе чудернацькі квіти ніжного блакитного кольору, від яких простягався неймовірний медовий аромат.

— Дівча, не думай про це, — тільки і мовив Нейліг, — іноді жвава уява — тягар.

— А звідки ви з’явились? І звідки береться магія? — ці питання застали драконів зненацька. Від несподіванки Кіріг смикнувся, випадково штовхнувши дерево і величезне яблуко впало йому на голову.

— Це довга історія… Не думаю, що ми — ті, хто мусить її вам розповісти.

— Але чому? — така відповідь зовсім не задовольнила Ейріс, — кому, як не драконам про це розповідати?

Кіріг замислився та глянув на брата. Нейліг також збентежено сидів та намагався не зустрітися поглядом з Айлін.

— Нейлігу, невже ця історія така жахлива? — з острахом запитала Айлін, намагаючись заглянути дракону у вічі. Вона відчула дивний холодок, що пробіг її спиною, але допитливість витіснила тривожні передчуття і вона поклала свою руку дракону на лускате плече, — Будь ласка, розкажіть нам все.

Зрештою, Нейліг зробив глибокий вдох і почав:
— Ну гаразд… Колись у сиву давнину два континенти були одним, а Рада Драконів налічувала сім братів. Вони — хранителі Магічної Канви — джерела, що золотим куполом накриває землю, — і, водночас, її провідники. Жили дракони пліч-о-пліч з людьми, люди зверталися до них по допомогу і дракони ніколи не відмовляли — насилали дощові хмари, лікували дітей тощо, — Ейріс слухала настільки уважно, що й забула гойдати ногами, а Айлін зірвала квітку, що виростила та почала смикати її пелюстки.

— Але одного разу, — продовжив за брата Кіріг, — Молдрід, найменший брат, вирішив дати людям магію, щоб вони могли вправлятися самостійно. Інші шість драконів були проти — драконам можна безперешкодно управляти магією, але людям це було заборонено, бо їх дії могли призвести до непередбачуваних наслідків. Молдрід не погодився і втаємничено вчив людей магії. Але люди були жадібні. Зрештою, вони обернули її один проти одного і Канва розірвалася від неконтрольованого вжитку. Світ поринув у хаос.
Кіріг змовк. 

— А далі? Що було далі? — запитала Ейріс, повертаючи дракона з тяжких роздумів. Кіріг помовчав ще якийсь час, підбираючи слова і, зрештою, продовжив:
— Радою Драконів було прийняте важке та жахливе рішення — Молдрід ослухався братів, тому його було вбито, а його жертовною кров’ю залатано Канву, — Ейріс стрепенулась, а Айлін зойкнула та закрила рота руками. Кіріг вів далі:
— Людей же магії позбавили. Та все ж розбрату всередині Ради було не уникнути — три дракони на чолі з Ендрідом були незгодні з таким категоричним рішенням — на їх думку, без магії та драконів люди не виживуть. Інші три були непохитними — людям не можна довіряти, треба відсторонитися від них і ніколи більше не допомагати їм.

Кіріг замовчав та глянув на брата. Нейліг же, похиливши голову, продовжив за нього:
— Спільного рішення не було, тому Рада Драконів розділилася, а разом з нею вони розділили і континент. На одній його частині дракони все ще допомагають людям і, як за давніх часів, є провідниками магії. На іншій ж, на Стоунфілді, вони відмежувалися від людей, сховалися в Долі Драконів і донині стережуть Канву від людського зазіхання.

— Але я не розумію, — після довгої паузи розгублено промовила Айлін, струснувши головою, — чому тоді нам дозволено навчатися магії?

Нейліг знову тяжко зітхнув:
— Давно, більше ніж 250 років тому, Бреннан Уейфарер уклав угоду з Балдрідом, лідером Ради Драконів на Стоунфілді, і з того дня магія стала доступною, але лише для Уейфарерів.

Очі дівчат округлились від здивування. Що це за угода така була? І чому тільки для них? Ейріс вже відкрила рота, щоб задати нові, ще більш хвилюючі питання, але її дракон випередив її:
— Більше розказати вам ми не можемо. Прийде час і ви самі дізнаєтесь про все, — він задумливо підняв голову до неба — скільки ж ще король буде зволікати?