Глава 1

Вночі налетів такий сильний вітер, що зламав кілька дерев та повибивав шибки у будинках на околиці міста, а небо озарилося пекельно-багряною блискавкою.
— Гей, чули, в короля народились близнючки! І мати їх жива-здорова!
— Не може бути! — голоси за столом були приглушені, двоє сивих чоловіків з острахом шепотіли, обговорюючи новини, — скільки себе пам'ятаю, завжди народжувались сини!
— Точно тобі кажу. В замку переполох, а принц, е-е-е, король Тірнан кудись поїхав. Так мені дружина сказала, а ти знаєш, вона там прачкою працює, все першою дізнається.
— Ох щось недобре гряде, сракою чую…
Тірнан тримав доньок на руках і з ніжністю заколисував їх, поки Мев відпочивала — він сам наполіг на цьому. Дівчата потихеньку замовкали та поринали в сон. Такі крихітні, тендітні. Чоловік проганяв геть думки про їхнє майбутнє та прокляття, яке висіло над його родом вже дві сотні років. Чи варто було приводити цих дівчат на світ, знаючи, що їх чекатиме? Тірнан струснув головою — зараз була надто чуттєва та магічна мить, щоб псувати її тяжкими роздумами. Білява дівчинка солодко позіхнула.
— Тебе зватимуть Айлін, — тихо промовив він, посміхаючись. Чорняве ж дівча невдоволено агукнуло крізь сон.
— А тебе я назову Ейріс.
Тірнан знову посміхнувся. Ні, все-таки, їх життя — це диво, і сама доля заповіла цьому статися. Раптом пролунав грім, а небо прорізала червона блискавка. Молодий батько занепокоївся — він не хотів, щоб ця буря розбудила доньок, тому сів у крісло біля каміну і замугикав якусь колискову, яку йому співала його годувальниця. Біля багаття, у корзині на м’якій подушці спали два лускатих клубочки — дракони, що охоронятимуть його дітей. Тепло від вогню розморило його і він заснув з доньками на руках і ніщо, навіть зловісна буря, не тривожило їх сон до самого ранку.

Мев стояла біля колиски і вже ледь не плакала від безсилля, вмовляючи доньок, що вже почервоніли від крику, поспати.
— О, Тірнане, я вже не знаю, що мені робити, — з розпачем сказала вона чоловікові, погладжуючи животик Ейріс.
— Не хвилюйся, люба, іноді дітям треба покричати, — посміхнувся він у відповідь, — а де дракони?
— Я винесла їх в іншу кімнату — вони ніяк не хотіли вилазити з колиски і ледь не лягали зверху на дівчат. Я боюся, що вони можуть задушити когось уві сні.
Тірнан насупився:
— Вони ж дракони-спостерігачі. Навряд вони зроблять щось, що може нашкодити дівчатам. Я принесу їх. 
— Але… — Мев не погоджувалась з чоловіком, але він вже пройшов у двері сусідньої кімнати і за хвилину з’явився з двома драконами, що виривалися з його рук. За ці кілька тижнів вони добряче прибавили у розмірах і Тірнан ледь міг їх втримати. Коли він підійшов до колиски, обидва дракони спурхнули і вмостилися між дівчатами, поклали на них свої хвости і згорнулись калачиком. Крик миттю змовк і сестри солодко заснули під драконяче муркотіння.
— Бачиш, Мев, — сказав Тірнан, дивлячись на цю дивовижну картину, — не треба їх боятись. Дракони блюстимуть їх безпеку і ніколи не вчинять їм зла. Так завжди було в нашому роду.
Він згадав свого дракона, Наддріза — менше місяця пройшло з моменту Двобою, коли обидва дракони переродились, але він ще не звик до відсутності вірного компаньона, що був з ним від самого народження. Це була дивовижа — дракон для Тірнана був ближчим за брата. І цьому є причина. Їхній батько був холодним до своїх синів і помер за рік до Двобою, а мати не пережила пологи. То ж їх виховував Дервін — радник короля. Саме цей старий став причиною таких байдужих відносин між братами. Він вважав, що так буде краще для них обох — якщо вони не матимуть теплих почуттів один до одного, то і встромити меча в груди майбутнього супротивника буде легше. Тож єдиним другом Тірнана був його дракон-спостерігач. Але навіть Наддріз не знав всієї правди про нього — його почуття до Мев залишались секретом, який був лише між Тірнаном і його коханою жінкою.

***
— Вони вже почали проявляти свої характери, — з теплою посмішкою промовила Мев, вкладаючи ложку з молочною кашею Айлін до рота, коли Тірнан зайшов до їдальні.
— Невже? — запитав він, беручи ще одну ложку і сідаючи поруч з дружиною.
— Айлін така спокійна, а Ейріс, навпаки, запальна, — сказала Мев. Айлін слухняно проковтнула кашу та відкрила рота в очікуванні нової порції.
— А ну, — з цікавістю мовив Тірнан, набираючи запашну суміш, — зараз перевіримо, — він підніс ложку до рота Ейріс, але вона відвернулась, невдоволено застукотіла своїми маленькими кулачками по столу і почала кричати. Від її крику Айлін налякалась і розплакалась.
— Ну-ну, доню, треба доїсти, — сказав Тірнан, ганяючись ложкою за ротом Ейріс, але дівча тільки голосило та вертілось, немов дзиґа. Айлін заплакала голосніше. Але раптом сталося щось дивовижне — Ейріс повернулась до сестри та протягнула до неї свою маленьку ручку і Айлін миттю заспокоїлась.
— Схоже, Ейріс зробить все, щоб сестра не плакала, — Мев була приголомшена тим, що щойно побачила.
— Ти маєш рацію, — Тірнан вклав ложку Ейріс до рота — вона покірно жувала кашу,— вони чудово доповнюють одна одну. Що за… — Тірнан глянув під ноги — два дракони, розміром з гончака, шкребли його чобіт, — ви теж хочете? Але ж дракони-спостерігачі не потребують їжі, — чоловік взяв ще одну миску каші та поставив на підлогу перед драконами, але вони лише понюхали її та повернулися назад до дівчат і розсілись поруч із ними.
— Мабуть вони просили тебе не дратувати Ейріс, — посміхаючись сказала Мев, — вони такі турботливі. Я навіть заздрю дівчатам, що в них є такі вірні компаньйони.
— Так, мати свого дракона — мрія кожної дитини, — посміхнувся Тірнан у відповідь, але одразу посумнішав, — шкода, що їх час обмежено.
Дні линули, соковита зелень за вікном змінилася пухнастим снігом, а сніг — моквою. Мев дивилася, як доньки граються біля каміну поруч із драконами, які вже були розміром з дитинча ведмедя і займали ледь не половину великої зали. Тірнан сидів поруч із нею і теж слідкував за дитячими забавками.
— Повірити не можу, як швидко плине час, — сказала Мев.
— Невблаганно швидко, — відповів Тірнан і туга заповнила його серце. Мев не могла цього не помітити.
— Любий, благаю, не думай поки що про це, — почала Мев і поклала руку чоловікові на плече, — вони ще зовсім малі. Насолоджуємось кожною хвилиною, що ми разом. Поки ще можемо…
— Ти, як завжди, права, Мев, — відповів Тірнан, — але кожного разу, як я дивлюсь на них, я не можу не думати про те, що їх чекатиме. Це все моя провина.
— Прошу, не картай себе, — вона взяла чоловіка за руку, — може, нам судилося тоді зустрітись, а дівчатам — прийти у цей світ… Хтозна, можливо, вони зможуть щось змінити?
Тірнан не відповів. Йому важко вірилось в те, що звичайна людина спроможна піти проти кровної угоди з драконами та магією. Зрештою, жоден з його попередників цього не зробив, а вони були чоловіками. Дівчатам це точно не під силу.
Але враз, ніби не погоджуючись з батьковими думками, Айлін встала на ніжки і, хитаючись, зробила свій перший крок назустріч сестрі. Ейріс теж підвелась, але не втрималась і плюхнулась на підлогу. Аж тут Кіріг, її дракон (вона сама його так назвала), підштовхнув дівчинку своєю лускатою мордою і та знову встала і, повільно, але впевнено, зробила крок, а потім ще один. Дівчата підійшли одна до одної, схопилися за руки, а потім синхронно гепнулись на підлогу і зайшлися дзвінким голосним сміхом.