- Ти знову заплутала нитку і усе перекрутила! – знервовано поглянула Доля на сестру.
- В житті й коханні не буває просто, мила! - невесело відповіла Недоля.
- Поглянь, та тут же лиш одні страждання, - не йняла віри Доля, уважно розглядаючись нитку.
- Чому? Там є ще і кохання. Нехай цінують смертні те, що є, бо, кажуть, що лиш Доля їм дає. Нехай щось буде і від мене!
- А потайсвіт для чого ти вплела?
- Бо люди зовсім вже від рук відбились і в віруваннях загубились. Нехай побачать, що не лиш вони існують.
- Шкода їх всіх, - тяжко видихнула Доля. – Заплела трьох в халепу. Чекай, тут ще й четверту приплела?
- Так цікавіше, а чому шкода? – здивувалась Недоля. – Останнє слово не за мною. Це вибір лиш людей, а ми подивимось і потім доплетемо.
Доля й Недоля посміхнулись одна одній та продовжили свою роботу - заплітати життя людей.