4.6. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ

Соціальний захист,  як система економічних, соціальних та організаційних заходів має удосконалюватися та здійснюватися  у вигляді гарантій держави для підтримки незахищених верств населення - пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, багатодітних сімей та інших малозабезпечених громадян. За визначенням Анни Воло Життлер, сферу дії соціального захисту можна окреслити трьома складовими:

1.  Соціальне забезпечення – здійснюється через систему соціального страхування за участю працівників, роботодавців та держави.  Це відносини щодо гарантування справедливого перерозподілу національного доходу   в умовах дії соціальних ризиків.  

2. Соціальна допомога – це основна форма  підтримки з боку суспільства. Вона може здійснюватися, як в грошовій, так і в натуральній формі (з державного бюджету та за рахунок  благодійної допомоги) та надаватись людям, що знаходяться за межею бідності на підставі перевірки їх стану та доходу.

3. Додатковий соціальний захист –  має здійснюватися державою або органами місцевого самоврядування щодо певних громадян (членів сімей, осіб, що брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС, учасників війни, у вигляді адресної допомоги до існуючих виплат та пенсій, підвищення пенсій військовим та інше), а також на освіту, культуру та охорону здоров’я громадян.

Гальмом для розвитку України, як соціальної держави є нестабільність, війна, слабкі темпи розвитку вітчизняної економіки, високий рівень державної  заборгованості і глибока демографічна криза, пов’язана з війною, зростання кількості пенсіонерів по відношенню до працюючого населення. Неефективна податкова система змушує платників податків працювати в тіні, що в значній мірі сприяє недоотриманню коштів  як в бюджет, так і в фонд соціального страхування.  Вони також обмежують фінансову  свободу України в соціальній сфері.

Із існуючих моделей соціального захисту: континентальної, англосаксонської та скандинавської - Україна має обрати свою: Єдину національну систему соціального захисту населення  з єдиним соціальним податком. Тут має діяти принцип соціальної солідарності, коли всі громадяни беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту за рахунок співмірного до своїх прибутків внеску. Роботодавці платять теж соціальний податок відповідно до своїх доходів, Чим більший дохід, тим більший розмір страхового внеску за шкалою, що буде  сприяти перерозподілу коштів на користь менш фінансово забезпечених, тобто згладжуванню соціальної нерівності. Цей процес має контролюватись, регулюватися та додатково фінансовуватися з боку держави. З боку держави має також контролюватися процес ціноутворення на життєво необхідні товари та послуги.

Соціальний захист має розпочинатися з появи дитини в лоні матері, а допомога з боку держави - у вигляді  контролю за безкоштовним супроводом вагітності та ведення пологів для незахищених сімей та матерів-одиначок. А соціальні служби мають включатися в роботу з проблемними сім’ями та матерями ще на стадії вагітності з подачі органів місцевої влади, сімейних лікарів та гінекологів, до яких вперше звернулась вагітна. Мають контролюватися дії батьків для створення належних побутових умов для догляду за дитиною. Такий супровід має продовжуватись після виписки матері та новонародженої  дитини з пологового будинку. На сьогодні асоціальні особи використовують виплати по народженню дітей, як певний бізнес, а кошти -  для власного розгульного життя, а не на користь новонародженої дитини.  Вилученим із таких умов дітям має забезпечуватись належний догляд виховання та навчання в будинках для малят, дитячих будинках та інтернатах під постійним дієвим контролем з боку держави. Велика увага  має приділятися вихованню, соціальній та сімейній адаптації таких дітей з урахуванням реалій сьогодення. Мають проводитись рольові сімейні ігри та розвиток уміння розподілу власного та сімейного бюджету. Дітям-сиротам  не вистачає сімейного затишку та тепла, а тому в кожному дитячому будинку мають бути введені посади двох психологів-батьків («батька» та «матері»), які будуть виконувати батьківські функції для таких дітей.  По закінченню інтернатів таким дітям  має бути надана допомога в професійному навчанні, трудовлаштуванні та забезпечені житлом. З таких дітей держава має отримати професійних військових та кваліфікованих цивільних фахівців. Ці діти мають бути під опікою держави до моменту їх становлення та створення власних сімей.

 За кошти держави всі діти мають забезпечуватись дитячими садочками, дошкільним навчанням, їм має бути гарантована середня освіта, а талановитим дітям – середня та вища спеціальна освіта. Держава має сприяти працевлаштуванню молодих фахівців, сприяти в придбанні житла у відстрочку або в кредит на низьких відсотках (до 6%), терміном до 25 років. Для цього  потрібно відкрити державні будівельні компанії та залучити приватні компанії, що будуть будувати доступне житло для молодих сімей. Державою має здійснюватися контроль за рівнем соціального захисту працівників та службовців.

Страхування  працівників від нещасних випадків в обов’язковій або добровільній формі має здійснюватись роботодавцем через страхові компанії (на підставі закону про обов’язковість страхування від нещасних випадків). Держава також сприяє розвитку державного та недержавного накопичувального пенсійного забезпечення.

4.6.1. Обов’язкове державне накопичувальне пенсійне забезпечення вторинного рівня.

На жаль, пенсійне забезпечення в Україні знаходиться в критичному стані, коли на одного працівника  припадає 1,1 пенсіонера. Через російську агресію в Україні скоротилась кількість працездатного  населення, крім того, половина вітчизняного ринку працює в тіні, а понад          6,44 млн. українців все ще залишаються за кордоном. Після війни ситуація з трудовими ресурсами може ще більше погіршитись. Нас чекає демографічне провалля через втрати на війні, коли народжуваність знизиться до критичного рівня.  А враховуючи стан наполовину знищеної  економіки, нічого доброго очікувати не прийдеться. Держава може прийти в стан неспроможності виплачувати державні пенсії взагалі.