Важко знайти більш важливу людську та соціальну цінність ніж здоров’я. Його важко вимірять фінансово, значно легше виміряти втрату здоров’я, а вірніше вартість лікування конкретного захворювання. Під час війни вперше з’явилась цифра офіційної вартості життя загиблого воїна у розмірі 15 мільйонів гривень. Таку суму можна перенести на втрату серед цивільного населення (в плані виплати компенсацій від Росії за вбивства цивільного населення), а відповідно на приблизну вартість життя громадянина України.
На сьогодні здоров’я людини варто оцінювати, мабуть, зовсім іншими людськими та соціальними категоріями, які потрібно визначити суспільству та державі. За визначенням ВООЗ: «Здоров’я, є стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби або недуги». Тому реально можна виділити п’ять складових здоров’я людини:
1. Генетичне (кармічне) - те, що передалося в спадок;
2. Духовне – це самопізнання, подолання людських вад, та відновлення Божих та природних цінностей;
3. Фізичне – це нинішній стан фізичного тіла людини, його органів і систем;
4. Морально-психологічне – пов’язане з особливостями мислення і переосмислення та особистісної реакції на життєві ситуації;
5. Соціальне здоров’я – система цінностей, установок та адаптаційних мотивів поведінки людини в суспільстві.
З економічного погляду здоров’я має розглядатись як певний фізичний, психічний та духовний потенціал людини, направлений на вироблення, під час працездатного віку, певних матеріальних, духовних цінностей чи надання виробничих або побутових трудових послуг, що мають свою ціну. При цьому з кожним трудовим днем відбувається процес зношення людського потенціалу, що потребує надолуження в позаробочий час, відновлення витраченої фізичної та нервової енергії за допомогою повноцінного здорового харчування, чистої питної води, повноцінного відпочинку та сну. Для збереження здоров’я та працездатності трудівника повинні щоденно витрачатися певні кошти сім’ї, організації чи підприємства та держави. Соціально орієнтовані країни самостійно або на вимогу суспільства збільшують витрати на медико-санітарні послуги, необхідні населенню. Цей процес направлений на збереження здоров’я та профілактику захворювань.
На жаль, українська медицина, яка начебто реформується, орієнтована зовсім не на профілактику захворювань, здоровий спосіб життя та фізичну культуру, а на лікування захворювань. Створений стійкий культ хвороби в країні. Негативний вплив на стан здоров’я населення мають екологічні фактори, зменшення кількості чистої питної води та характер харчування. А, як результат – значне зростання обмінно-дегенеративних захворювань, хвороб ендокринної системи (особливо діабету ІІ типу), органів дихання (туберкульозу, алергічних та обструктивних хвороб), серцево-судинних та онкологічних захворювань. Створився культ ліків, коли ліки часто прирівнюються до продуктів харчування. А патологічний бізнес-симбіоз «лікар - аптека», веде до поліпрагмазії та необґрунтованого призначення медичних препаратів, тобто до необґрунтованої медикаментозної інтервенції заради прибутку. Поряд з цим присутня й медична інтервенція, коли лікується не першопричина, а наслідки, коли призначається консервативне та хірургічне лікування без обґрунтованих на те підстав. Стан духовного та психологічного здоров’я погіршують війна, відсутність стабільності в суспільстві, постійне нервове напруження в зв’язку з війною та зростанням цін на продукти харчування, предмети першої необхідності, погіршення побутових умов існування, дорожчання енергоносіїв, а відповідно – комунальних послуг та інше. Турбує безпідставне знищення санітарно-епідеміологічної служби, знищення найкращої у світі фтизіатричної служби, скорочуються кардіологічні диспансери (при епідемічному зростанні серцево-судинної патології) в занепаді наркологічна та психіатрична служби при невпинному зростанні наркозалежних, йде суттєве скорочення медперсоналу в онкодиспансерах при значному зростанні онкологічних захворювань.
Реформування галузі охорони здоров’я України по англійській моделі забуксувало на рівні вторинної ланки медико-санітарної допомоги, бо у держави немає відповідних коштів і їх не буде у необхідних розмірах. А реформування третинної ланки взагалі під великим питанням!
Як відомо, коштів на фінансування охорони здоров’я не завжди вистачає і у найрозвинутіших країнах світу не те, що у таких бідних державах, як Україна. Лозунг «Гроші йдуть за пацієнтом» - гарний, але практично деформований і не зовсім зрозумілий. Якщо наша держава виділяє певні кошти на здоров’я громадянина, то їх річна сума (наприклад 2,5 тисячі гривень на одну особу) має прийти на початку року, хоча б віртуально, а за перший місяць фактично на рахунок конкретного лікаря загальної практики. Найменування цих лікарів «сімейні» – неправомірна, бо їх освітній рівень та практичний досвід не відповідає цьому фаху, таких лікарів потрібно ще підготувати. Тобто кошти мали б залишаються на рахунку лікаря загальної практики (ЛЗП), допоки пацієнт не попадає в медичний заклад вторинної або третинної ланки, тоді кошти з рахунку лікаря, потрачені на лікування хворого йдуть у відповідний медичний заклад. Якщо лікар своєчасно не направив хворого у такий заклад вищого рівня надання медичної допомоги, він має нести певну відповідальність.
Коштами, які прийшли на рахунок, сімейний лікар розпоряджається самостійно на придбання відповідного обладнання та прийом на роботу секретаря, медичну сестру, фельдшера, навіть іншого лікаря та визначає рівень їх заробітної плати (але не нижче мінімального розміру). Не зрозуміло також, чому лікар може обслуговувати лише до 2 тисяч осіб, а не 4, 5, 6 чи 10 тисяч, адже він може взяти собі в допомогу іншого лікаря, який вивільниться в результаті скорочень, чи лікарів-інтернів, які будіть набувати від кваліфікованого сімейного лікаря знань та практичного досвіду. А щоб утримати свої кошти, лікарю прийдеться займатися профілактикою захворювань, приймати хворих в день звернення та обслуговувати хворих вдома по виклику, відкрити свій або гуртовий денний стаціонар. Завдання сімейного лікаря навчити людину бути здоровою, а вразі хвороби – ювелірно допомогти цілющим властивостям організму і природи відновити рівновагу з оточуючим світом.