3.1. Виконавча влада.
Голова Держави – Президент, який обирається на п’ять років 3/4 голосів двопалатного Парламенту на конкурсній основі, є гарантом Конституції та представляє Україну, її політику (затверджену Парламентом на період каденції) на міжнародній арені разом з міністром закордонних справ, який йому безпосередньо підпорядкований. Всі міжнародні та внутрішньодержавні ініціативи Президента мають бути узгоджені з Парламентом. Президент виступає також медіатором між різними гілками влади й співпрацює з Прем’єр-міністром. У підпорядкуванні Президента, як Верховного головнокомандувача, знаходиться міністерство оборони та армія, які одночасно підзвітні Парламенту. Виконавчою гілкою влади керує обраний Парламентом на конкурсній основі Прем’єр-міністр. Претендента на посаду Віце-президента пропонує президент, а утверджує парламент. Вони спільно із законодавчою владою (Парламентом) формують кабінет міністрів на конкурсній основі (не менше 3-х кандидатів без будь-яких партійних квот) та пропонують кандидатури міністрів, включаючи й силові структури, із провідних галузевих фахівців-менеджерів з досвідом роботи у відповідній галузі від 10 років для затвердження Парламентом. Президент та Прем’єр-міністр несуть безпосередню відповідальність за стан всіх справ в державі та на міжнародній арені. При введені військового стану Прем’єр-міністр та уряд переходять під порядкування Президента, як Верховного головнокомандувача. Всі стратегічні питання та програми, що пропонуються Президентом в мирний час мають затверджуватися Парламентом.
Кримськотатарською автономною республікою (КТАР) керує прем’єр-міністр, який обирається однопалатним Парламентом республіки на один термін (почергово з представників татарської та української громад республіки). Віце-прем’єр у прем’єр-міністра українця – татарин і навпаки. Віце-прем’єр обирається Парламентом КТАР ( не менше трьох кандидатур), які представляють свої програми розвитку Криму. Всіма силовими структурами республіки, крім муніципальної поліції, керують відповідні міністерства та силові органи України. Інші міністерства формуються прем’єр-міністром та однопалатним парламентом (палатою громад) КТАР на конкурсній основі без партійних квот.
3.1.1. Міністерство юстиції України – головний орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики. Здійснює функції з розробки та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері адвокатури, нотаріату, у сфері виконання кримінальних покарань, державної реєстрації актів цивільного стану, інші реєстраційні функції, забезпечення встановленого порядку діяльності судів, прокуратури. Всім відомо, що наша держава у всіх видах своєї правової діяльності керується безнадійно застарілою, а в деяких випадках - радянською законодавчо-правовою базою. Саме Міністерство юстиції має провести велику й надзвичайно важливу роботу з перегляду цієї бази та формуванню Проектів нових законів шляхом організації їх розподілу між існуючими в Україні державними та приватними юридичними організаціями із залученням кафедр юридичних факультетів державних університетів. Має бути поставлене чітке завдання для переосмислення законів, внесення конструктивних правок та однозначного їх трактування з врахуванням нинішніх реалій демократичної держави. Виконавці мають порівняти існуючі закони з зарубіжними аналогами й виписати їх краще, підготувати Проекти нових законів з різних видів Права для їх прийняття в парламенті. Нові закони мають бути виписані чітко й не трактуватись двояко. Ця важлива робота буде також сприяти подоланню корупції в різних інстанціях Судової влади.
3.1.2. Прокуратура. Організація та діяльність прокуратури, статус прокурорів має бути визначений Новою Конституцією України, чинними законами та міжнародними договорами. Їх функція полягає в прокурорському нагляді за додержанням законів в державі, суспільстві, органах влади та в судах. Діяльність прокуратур має ґрунтуватися на верховенстві права та визнанні життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки людини найвищою соціальною цінністю. Має бути забезпечена незалежність та політична нейтральність прокуратури. Має відбутися самоочищення всієї вертикалі прокурорського нагляду від людей випадкових, бездарних, нечистоплотних, схильних до хабарництва та корупції. Прозорість діяльності прокуратури має забезпечуватися конкурсним обранням (через кожних п’ять років) на посаду генерального прокурора та посад прокурорів на місцях. Генеральний прокурор має підпорядковуватись міністру юстиції з питань звітності за діяльність прокурорського нагляду в Україні. Підзвітність прокуратури перед суспільством здійснюється наступним чином: звіт генерального прокуратури перед Парламентом – не менше одного разу на рік; звітність прокуратур перед суспільством на місцях шляхом друку звітів в ЗМІ – 2 рази на рік.
3.1.3. Реформування Державної кримінально-виконавчої служби України (пенітенціарної служби). Для зміни державної системи покарань необхідно змінити її зміст та функції з каральної, що будувалась на насильстві, приниженні гідності і прав засудженого на виховну, що забезпечує переосмислення заподіяного злочину та буде гарантувати збереження прав особи, що відбуває покарання. Для цього має залучатися пенітенціарна психологічна служба, священики різних конфесій, заклади культури та освіти з метою поступальної (до закінчення строку покарань) реінтеграції злочинця в нормальне суспільне життя громадянина. Має діяти чітка градація злочинців: вбивці не мають перебувати в одному закладі з злодіями, рецидивісти не мають перебувати в одному закладі з вперше-засудженими. Для вперше засуджених мають бути створені трудові колонії відкритого і напіввідкритого типу з широким використанням їх на об’єктах державного будівництва будинків, доріг, складських та військових об’єктах, для сільськогосподарських робіт, а також для потреб бізнесу на офіційній договірній основі з пенітенціарною службою. Система цих закладів має працювати за принципом госпрозрахунку (без зміни її статусу) і в деякій мірі забезпечувати себе необхідними продуктами харчування, одягом та іншими засобами для існування, фінансами для утримання обслуговуючого персоналу та поліпшення умов утримання засуджених. Особлива увага має приділятись підлітковій та жіночій злочинності. Має чітко працювати система заохочень, преміювання за ефективну та якісну працю з можливістю дострокового звільнення при наявності ознак виправлення. Після звільнення таких осіб органи муніципальної поліції та місцеві органи влади мають надавати допомогу щодо трудовлаштування таких громадян. Ідея створення мережі приватних закладів для відбування покарань хибна, вона деформує сутність пенітенціарної служби, створює небезпеку зловживань, корупції і по великому рахунку приречена на провал та має бути відкинута суспільством.