ГЛАВА 19 – ВОРОГ СЕРЕД СВОЇХ

Минуло близько трьох годин після відключення електроенергії, а База Х так і не повернулася до нормального режиму: основне освітлення залишалося вимкненим, коридори освітлювалися лише аварійними лампами, які тьмяно світилися вздовж стін, частина обладнання працювала від резервних джерел живлення, інша частина просто стояла вимкненою, а в деяких секторах уже почали використовувати переносні ліхтарі. Солдати ходили коридорами частіше, ніж зазвичай, і ніхто точно не знав, що сталося, окрім того, що три електростанції отримали пошкодження, і цього вистачило, щоб значна частина Бази Х залишилася без нормального живлення.

У лабораторному секторі було незвично тихо: Ісак Кляйнер сидів за столом, перед ним лежали кілька папок, а поруч стояла чашка вже давно охололої кави, до якої він майже не торкався. Престон сидів навпроти, уже кілька хвилин крутячи в руках маленький кукурудзяний пряник.
— Три години.

Ісак підняв очі.
— Що?
— Світла немає вже три години.
— Я знаю.
— Я просто кажу.

Престон поклав пряник назад у коробку.
— Дивно.
— Що саме?
— Зазвичай після аварії все починають ремонтувати одразу.

Ісак подивився на годинник.
— Ремонтують.
— Але повільно.
— Тому що пошкоджені не одна, а три електростанції.

Престон кивнув.
— Георгій уже давно пішов.
— Так.
— Мюллер сказав, що вони мають перевірити причини.
— Так.

Престон подивився на двері.
— Думаєш, вони вже знайшли щось?
— Не знаю.
— Ти хвилюєшся?

Ісак кілька секунд мовчав.
— Я не люблю, коли люди вирушають у невідомість без достатньої інформації.
— Це означає «так».

Ісак нічого не відповів, а Престон усміхнувся.
— Я тебе вже знаю.

Він відкрив коробку з їжею, всередині якої залишилося кілька видів печива — шоколадне, звичайне сухе та кукурудзяні пряники, — і взяв один.
— Хочеш?

Ісак подивився на нього.
— Давай.

Престон передав йому пряник, Ісак кілька секунд тримав його в руці, а потім тихо сказав:
— Знаєш...
— Що?
— Мені це дещо нагадало.
— Що саме?

Ісак подивився на пряник.
— Карла.

Престон одразу зрозумів.
— Бекера?

Ісак кивнув.
— Так.
— Ти вже згадував його.
— Давно.

Ісак відламав маленький шматок.
— Коли я був дитиною, Карл іноді приносив мені такі самі пряники.

Престон здивовано подивився на нього.
— Саме такі?
— Майже.
— Кукурудзяні?
— Так.

Престон усміхнувся.
— Дивно уявити Карла Бекера з пакетом пряників.

Ісак теж ледь усміхнувся.
— Тоді він був іншим.
— Він уже був офіцером Корп Сан?
— Так.
— У Берліні?
— У Берліні.

Ісак зробив ковток кави.
— Він носив форму навіть тоді, завжди виглядав дуже серйозним, але коли приходив до нас, міг годинами сидіти й розмовляти.

Престон слухав уважно.
— Про що?
— Про все: про війну, про людей, про майбутнє, про те, колись усе зміниться.

Ісак замовк.
— І змінилося.

Престон кивнув.
— Сильно.

Кілька секунд вони сиділи мовчки, поки за стіною лунав приглушений звук резервного генератора, а потім знову стало тихо. Престон подивився на Ісака.
— А ти коли-небудь думав, що з ним сталося?
— З Карлом?
— Так.

Ісак повільно кивнув.
— Не раз.
— І?
— Не знаю.
— Може, він загинув.
— Можливо.
— Може, ви ще зустрінетеся.

Ісак подивився на нього.
— Не думаю.
— Чому?
— Тому що минуло занадто багато років.

Престон відкинувся на спинку стільця.
— Іноді минулі люди повертаються.

Ісак нічого не відповів, лише подивився на темний екран, на якому не було жодного зображення, окрім слабкого відбиття аварійного світла.
— Можливо, — тихо сказав Ісак.

Престон узяв чашку.
— Давай краще каву.
— Вона холодна.
— У нас зараз половина лабораторії не працює.
— Це не причина пити холодну каву.
— А яка причина?

Ісак подивився на нього.
— Відсутність гарячої.

Престон засміявся.
— Оце вже логіка.

Він зробив ковток і одразу скривився.
— Господи...

Ісак ледь усміхнувся.
— Я попереджав.

Престон поставив чашку.
— Тоді хоча б печиво нормальне.

Він узяв ще один кукурудзяний пряник.
— До речі, а чому саме ці?

Ісак подивився на коробку.
— Не знаю.
— Просто нагадують минуле.
— Напевно.

Престон кивнув.
— Тоді залишимо.

Він закрив коробку, і в цей момент у лабораторії пролунав короткий сигнал рації. Ісак і Престон одночасно повернули голови.
— Центральний сектор, перевірка зв'язку.

Престон узяв рацію.
— Лабораторія слухає.
— Стан обладнання?
— Частина систем працює на резервному живленні.
— Основне живлення?
— Відсутнє.
— Зрозуміло.

Зв'язок обірвався, і Престон поклав рацію.
— І все?
— Схоже.

Ісак подивився на годинник: минуло вже кілька годин, Георгій не повернувся, Олег залишався на своєму посту, Мюллер, напевно, перебував у командному секторі, а База Х продовжувала працювати в аварійному режимі. Ісак повільно встав.
— Треба перевірити систему.
— Зараз?
— Так.
— Ми ж щойно їли.
— Саме тому.

Престон зітхнув.
— Добре.

Він теж підвівся, і вони почали збирати документи, але перш ніж Ісак встиг підійти до обладнання, двері лабораторії відчинилися. На порозі стояв Мюллер у формі: його обличчя залишалося спокійним, але цього разу в його погляді читалася втома.
— Як тут?

Ісак повернувся.
— Працюємо.
— Світло?
— Немає.

Мюллер кивнув.
— Ремонт триває.

Престон подивився на нього.
— А Георгій?

Мюллер на секунду замовк.
— Експедиція ще не повернулася.

Ісак уважно подивився на нього.
— Є проблеми?
— Поки що інформації немає.

Мюллер зробив кілька кроків уперед.
— Я прийшов перевірити, чи можете ви продовжувати роботу.
— Можемо.
— Добре.