ГЛАВА 17 – ФІОЛЕТОВИЙ ГОРИЗОНТ

Десь далеко від Землі. За кілька світлових років від людської цивілізації, у системі, якої не було на жодній карті, відомій людям, повільно оберталася планета. Колись тут існувало життя: міста, держави, армії, тисячі населених пунктів. Тепер усе це залишилося в минулому. Планета була захоплена, і тепер вона належала А.К.І.

Ранок тут більше не був схожий на ранок. Сонце повільно підіймалося над горизонтом, але його світло майже не доходило до поверхні. Над планетою висіли величезні кораблі - десятки, сотні. Одні знаходилися на орбіті, інші зависали безпосередньо над поверхнею, а деякі стояли на спеціально побудованих посадкових майданчиках. Їхні темні корпуси займали цілі квадратні кілометри. Під ними постійно працювали генератори, вентиляційні системи викидали в повітря гарячу пару, а паливні станції не припиняли роботу навіть уночі.

На поверхні майже не було тиші: десь гудів двигун, десь рухалася військова колона, десь працював важкий кран. А далеко над пустим містом пролітав черговий патрульний корабель. Його тінь на кілька секунд накрила зруйновані будинки, потім зникла.

Місто було мертвим. Не повністю зруйнованим - саме це робило його ще страшнішим. Більшість будинків залишилися стояти: вікна, балкони, двері, старі рекламні щити, зупинки громадського транспорту. Але людей не було. На широкому проспекті стояли десятки покинутих машин, деякі з них були розбиті, інші просто залишилися там, де їх кинули.

На перехрестях тепер стояли чужі військові блокпости. Місцеві дорожні знаки були зірвані, на їхньому місці встановили металеві конструкції з незнайомими позначеннями. На дахах кількох будинків працювали автоматичні системи спостереження. Камери повільно поверталися в різні боки, сканували вулиці, дахи, провулки, підземні входи, навіть покинуті будинки. Ніхто не мав права залишатися тут непоміченим.

На околиці міста простягалася величезна військова база. Колись тут був цивільний космодром, тепер від нього майже нічого не залишилося: старі ангари були перебудовані, злітні смуги розширені, навколо з'явилися нові металеві вежі, на яких працювали потужні прожектори. По периметру стояли озброєні солдати. Між ангарами постійно рухалися транспортні машини, вони перевозили ящики, обладнання, паливо, запчастини, боєприпаси - усе, що було необхідно для утримання планети.

На одному з майданчиків саме приземлявся важкий транспортний корабель. Його двигуни створили такий сильний потік повітря, що пил піднявся над усією територією. Солдати навіть не повернули голови, для них це була звичайна частина роботи. Корабель опустився, відкрився нижній люк. З нього почали виїжджати броньовані машини - одна, друга, третя, п'ята, десята. Вони рухалися чіткою колоною. Ніхто не розмовляв, ніхто не зупинявся.

У центральній частині бази стояла величезна командна вежа. Її було видно за кілька кілометрів, вона піднімалася над усіма іншими спорудами, а на верхівці світилися фіолетові індикатори. Навколо неї знаходилися десятки менших будівель: штаб, склади, ремонтні ангари, медичний блок, центр зв'язку, в'язниця, енергетичний сектор. А ще величезні підземні комплекси, входи до яких охоронялися цілодобово. Під поверхнею знаходилася друга база, потім третя, потім четверта. Планета поступово перетворювалася на один величезний військовий об'єкт.

Місцевих мешканців майже не залишилося. Ті, хто вижив, або втекли в гірські райони, або переховувалися під землею. Деякі поселення були повністю порожніми, деякі навіть не встигли зрозуміти, що війна закінчилася. На узбіччях залишалися дитячі іграшки, відкриті магазини, покинуті будинки, незачинені двері. У деяких квартирах досі стояв посуд на столах, ніби люди просто вийшли на кілька хвилин і більше не повернулися.

Але окупаційні сили продовжували працювати. Вони не святкували перемогу, для них захоплення планети не було кінцем - це була лише початкова стадія. На території колишньої столиці вже будували нові споруди: старі урядові будівлі перетворили на командні центри, промислові райони стали військовими зонами, порти використовувалися для транспортування техніки, а космодроми перетворилися на величезні військові вузли. Щодня на планету прилітали нові кораблі, і щодня з неї вилітали інші. Планета стала перевалочним пунктом, фортецею, військовим центром.

Далеко від міста знаходилася пустеля. Там не залишилося жодної цивільної споруди, лише величезні металеві конструкції. Посеред пустелі стояли десятки ангарів, деякі з них були настільки великими, що всередині могли поміститися цілі кораблі. Навколо працювали ремонтні машини, механіки замінювали деталі, робочі групи завантажували обладнання. Над усім цим висів низький гул, іноді він ставав настільки сильним, що земля під ногами починала тремтіти. У небі з'являлися кораблі - вони прилітали з орбіти, сідали, злітали, знову поверталися і так безперервно.

Один із величезних кораблів стояв окремо від інших. Він був значно більшим, темний корпус майже повністю поглинав сонячне світло. Навколо нього працювали десятки менших апаратів: вони перевіряли зовнішню броню, проводили діагностику, передавали дані. На нижній частині корабля повільно відкривався великий шлюз. Усередині було темно, потім спалахнули фіолетові лампи, одна за одною. Коридор ожив, солдати розступилися. У кінці проходу відкрилися масивні двері, за ними знаходився командний сектор.

У центральному кабінеті стояв командир. Він дивився через величезне вікно на поверхню планети. Звідси було видно військові бази, кораблі, дороги, пусті міста, величезні колони техніки - усе було під контролем. На його шоломі виднілися п'ять смуг: чотири - темні металеві, п'ята - фіолетова. Вона світилася.

Командир кілька секунд мовчав, потім підійшов до столу. Перед ним з'явилася голографічна карта планети, на якій світилися десятки секторів: червоні, фіолетові, жовті, зелені. Кожен колір мав своє значення. Він провів рукою над картою, збільшив північний сектор.
- Населення? - запитав він.
Оператор відповів:
- Майже повністю евакуйоване.
- Майже?
- Залишилися окремі групи.
- Скільки?
- Точно невідомо.