ГЛАВА 13 – ЗА МЕЖЕЮ ЛЮДЯНОСТІ

Лопаті трьох військових вертольотів із гучним ревом розсікали густі сірі хмари. Під ними повільно пропливали ліси, поля, річки та маленькі села. Минуло вже кілька годин після подій у психіатричній лікарні.

У вантажному відсіку одного з вертольотів панувала повна тиша. Уздовж стін сиділи солдати організації «Х», усі одягнені в однакову темно-зелену форму. На лівому рукаві кожного виднілася жовта пов'язка з великим чорним символом «Х». Автомати лежали на колінах, ніхто не розмовляв, і чути було лише рівномірний шум двигунів.

Посередині кабіни на металевих ношах лежав Павло. Його руки, ноги й груди були міцно зафіксовані широкими шкіряними ременями, на шиї ще залишався маленький слід від уколу, а обличчя було вкрите синцями та подряпинами після бою з Рустом. Порваний лікарняний одяг із номером «018» уже майже повністю просочився кров'ю та пилом. Павло не рухався, лише груди повільно здіймалися під час дихання.

Біля нього сидів Ісак Кляйнер. На його правому оці була свіжа пов'язка, і він уважно переглядав невеликий блокнот із записами, час від часу щось виправляючи ручкою. Навпроти нього сидів Престон, чия третя рука була прихована під довгим білим халатом. Він мовчки крутив у пальцях гайковий ключ і дивився у невелике кругле вікно вертольота, за склом якого виднілися лише нескінченні ліси.

Через кілька хвилин Престон першим порушив мовчання:
— Док...
Ісак навіть не підняв голови:
— Що?
— Думаєте, цей... — він кивнув у бік Павла. — Витримає?
Ісак спокійно перегорнув сторінку:
— Якщо не витримає... Значить, був слабким.

Престон посміхнувся:
— Характер у нього є. Після всього, що сталося в лікарні, він усе одно намагався втекти. І навіть вас поранив.
Ісак повільно торкнувся пов'язки на своєму оці, і його обличчя залишалося незворушним:
— Помилка. Більше такого не повториться.
Престон тихо засміявся:
— Мені подобається, коли ви так говорите. Значить, скоро буде цікава операція.
Ісак закрив блокнот:
— Це вже вирішить Мюллер.

Саме в цю хвилину кабіна трохи здригнулася, і пілот повідомив через внутрішній зв'язок:
— Увага. До бази залишилося приблизно десять хвилин.

Усі солдати одночасно перевірили спорядження: автомати, запасні магазини, рації. Ніхто не промовив жодного слова.

Вертольоти поступово почали знижуватися. Через круглі ілюмінатори вже можна було розгледіти величезний лісовий масив. Серед густих дерев не було видно жодної будівлі, і здавалося, що внизу лише дика природа. Та за кілька секунд дерева несподівано розступилися, і перед очима відкрилася величезна територія. Посеред лісу розташовувався гігантський військовий комплекс.

Високий бетонний паркан із колючим дротом тягнувся на сотні метрів. На кожному куті височіли сторожові вежі, на яких чергували озброєні снайпери. По внутрішньому периметру безперервно їздили військові джипи, а біля головних воріт стояли два бронетранспортери. У повітрі повільно кружляли прожектори спостереження.

За парканом виднілися величезні ангари, декілька лабораторних корпусів із темного бетону, казарми, склади, ремонтні цехи, великі антени зв'язку та підземні вентиляційні шахти. На окремому майданчику стояло ще кілька вертольотів. Десятки солдатів безперервно рухалися територією: хтось біг на тренування, хтось переносив ящики, інші супроводжували вантажівки. База жила своїм життям, більше нагадуючи окреме закрите місто, ніж звичайний військовий об'єкт.

Престон тихо усміхнувся:
— Люблю повертатися додому.
Ісак коротко відповів:
— Це не дім. Це місце, де ми працюємо.

Вертоліт зробив останнє коло і повільно опустився на бетонний посадковий майданчик. Колеса торкнулися землі, пілот вимкнув двигуни, і шум гвинтів почав поступово стихати. За кілька секунд задній люк із гучним металевим скрипом почав повільно відкриватися. Назустріч екіпажу вже прямували озброєні солдати та кілька людей у білих халатах.

Для Павла починався новий етап його життя. І значно страшніший, ніж усе, що він пережив у психіатричній лікарні.

Гідравлічний люк повністю опустився на бетонний майданчик, і в кабіну одразу вдарило свіже повітря, що пахло сосновим лісом, паливом, гарячим металом і мастилом. Навколо безперервно кипіла робота: два інші вертольоти стояли поруч із лопатями, які ще повільно оберталися, здіймаючи пил і суху траву, поки солдати організації «Х» виходили один за одним, знаючи свою роботу, ніхто не озираючись і не розмовляючи без потреби, немов один великий механізм.

Біля вертольота вже чекали шестеро озброєних бійців, а попереду стояв чоловік у сірій військовій формі з металевим бейджем на грудях: «Охорона сектора №4». Він віддав честь Ісаку:
— Доктор Кляйнер.
Ісак коротко кивнув:
— Доставили. Об'єкт нуль вісімнадцять живий.
Чоловік швидко зробив позначку у планшеті:
— Містер Мюллер вже повідомлений. Він чекає вас у штабному корпусі.

Престон спустився зі сходинок вертольота і, озирнувшись довкола зі знайомою посмішкою, зауважив:
— Нічого не змінилося. Як завжди нудно.
Неподалік кілька механіків саме ремонтували броньований автомобіль, з ангара долинав гучний стукіт металу, а по бетонній дорозі повільно проїхала військова вантажівка, завантажена дерев'яними ящиками з великими чорними літерами: «БІОЛОГІЧНА НЕБЕЗПЕКА».

Павла обережно зняли з ношами з вертольота, і четверо солдатів підхопили їх, хоча навіть непритомного його руки й ноги залишалися міцно прив'язаними. Ісак ішов поруч, уважно стежачи, щоб ремені не послабилися:
— Обережніше. Не пошкодьте матеріал.
Один із солдатів здивовано подивився на Павла:
— Матеріал?
Престон тихо засміявся:
— Звикай. Для доктора ми всі матеріал.
Ісак навіть не звернув уваги на жарт.

Процесія рушила вперед, і попереду відкривався величезний внутрішній двір бази: ліворуч височів гігантський ангар із відчиненими воротами, де всередині стояли військові машини, бронетехніка й кілька дивних металевих капсул, накритих темними брезентами, а праворуч тягнувся триповерховий лабораторний корпус із затемненими вікнами, електронними замками на кожних дверях та охоронцями, що чергували біля входу під вивіскою «Науково-дослідний сектор». Позаду нього здіймалася ще більша будівля з майже безвіконними бетонними стінами, де лише вузькі вентиляційні отвори порушували суцільну сіру поверхню.