"ДОКИ СВІТИТЬ СОНЦЕ" Розділ 12

    Ніч дедалі міцнішала. Сніг сипав густо, вітер стогнав у голому гіллі вишні, шкріб ним по стрісі. У хаті було тихо. Лише Івасикове важке дихання час від часу прорізало тишу.

     Ольга сиділа біля колиски. Їй здавалося, що варто хоч на мить заплющити очі — і вона вже не почує його подиху.

     Ярина підклала дрова до печі, а тоді намочила шматок полотна, відтиснула його й обережно поклала хлопчикові на груди.

— Господи, помилуй... — ледве чутно шепотіла вона.

Раптом надворі озвався собака. За мить у двері тихо, але наполегливо постукали.

Ольга підскочила так швидко, що ледь не перекинула ослінчик.

— Павло, це ти?

— Ні. Це я... Грицько.

Вона кинулася відчиняти.

До хати разом із чоловіком увірвався морозний вітер. Грицько був увесь білий від товстого шару снігу, що лежав на плечах і шапці.

— Ледве добрався... Так мете, що дороги не видно. 

Він розстебнув кожух і дістав із-за пазухи невеликий згорток, дбайливо загорнутий у чисту полотнину.

— Ось... Передали.

Ольга обережно розгорнула тканину. Усередині лежало кілька маленьких паперових пакуночків з ліками і складений учетверо аркуш.

Ярина підсунула ближче каганця.

— Дивись, щось написано...

 Розгорнувши папірець з інструкцією, Ольга двічі перечитала ті кілька рядків, написані досить розбірливим почерком.

— Дякувати Богу... і тобі,  — прошепотіла вона, дивлячись очима повними надії. 

Ярина вже поспішила до печі по теплу воду.

Ольга обережно розгорнула один із папірців. Усередині був порошок. Вона насипала його в ложку, долила трохи теплої води й повільно розмішала.

Потім нахилилася над сином.

— Івасику... синочку... Треба випити... 

     Вона терпляче підносила ложку знову й знову, доки він не проковтнув останні краплини. У хаті запанувала така тиша, що було чути, як потріскують у печі дрова.

     Троє дорослих мовчки дивилися на хлопчика, ніби чекали, що вже за мить його дихання стане рівнішим. Залишалося тільки молитися, щоб ліки подіяли.

— Піду вже... Завтра по молоко зайду, — тихо сказав Грицько і швидко вийшов з хати.

Двері тихо зачинилися, і знову лишилися тільки тиша та важке дитяче дихання.