"ДОКИ СВІТИТЬ СОНЦЕ" Розділ 4

          Грицько йшов додому повз залишки сільської церкви, яку зруйнували «здравомислящіє» комсомольці у боротьбі з «опіумом релігії». Отець Петро саме закінчував правити недільну службу. Чорна його ряса ще більше посилювала гнітючу картину, а віряни, хрестячись, час від часу роззиралися, ніби шукали стіни церкви і святі лика на них.  

З натовпу почулося гучне бурчання, мовляв нема прощення тим, хто церкви нищить. Отець Петро, почувши такі слова, сказав:

– Не держіть на них зла, бо зло зруйнує цінніший храм – храм вашого серця.

– Як же простити подібне? – питали люди.

– Як дітям не розумним прощається, так і їм хай прощено буде.

        Григорій, минаючи дерев’яний хрест, що люди недавно поставили біля церковних руїн, перехрестився, як з малечку вчила мати, й повернув у свою вуличку. Коли чує, хтось його гукає. Грицько оглянувся.

За ним підтюпцем поспішав Віктор Схамен.

– Агов! Грицю, тебе ледь здоженеш.

Від меду в голосі Схамена Грицькові закрутило в животі.

– Григорію, ти може знаєш, що то за бомагу вивісили німці?

– А ти що, читати не вмієш? От вам і грамотний.

Схамену Грицькові слова не сподобалася.

– Ти, Грицю, не гаркав би на людей, які про тебе дбають. Ти оце поліцаєм, то це ж і дружина твоя виходить – поліцайка.

– А це ти вже про що?

– Та так. Зробив тут один німець... у твоїй хаті... собі штабквартиру. А твоя Лізавета в нього на службі. Гучно так... марширують.

     Грицько вже не слухав. Відмахнувся від Схамена, як від мухи, й пішов додому. Його обличчя було кам’яним і тільки один творець знав, що в поліцаєві душі діється. Він давно вже помітив за своєю жінкою неладне. Як то баби кажуть, слабка вона на передок виявилася. А чому терпів? Може просто байдуже йому стало. Поки любив – страждав. Навіть було побив її за одного студента-молокососа, що приїжджав у сільський колгосп…і навідувався під Лізину спідницю. Та хіба лише Лізавета на нього око поклала. Той комсомолець мав гарно підвішеного язика й масляні очі. Все жінок та дівок історіями розважав. Плів їм про піраміди та фараони, про якусь Клеопатру з її коханцями. Тьфу! А тепер... Що там вже тепер. Нічого його біля неї не тримає. Дітей у них нема. А колись же він так хотів тих дітей. Від неї хотів.

        Нині все минулося. Вже років зо три, як не живе Григорій з Лізаветою, як з жінкою. Ніде правди діти,  господиня вона хороша: попере, поприбирає, приготує, на городі вправна, шити вміє. Але ж ніг не зведе купи. Живуть разом, а душі те спільне життя не гріє. Ні їй, ні йому. Тепер Григорію серце вже не болить – попустило. Лиш трохи пече-пощипує. Іноді він щиро дивувався, як то воно в нього досі ще є, оте серце.

         Поліцай увійшов у хату. Пройшов у кімнату де спала дружина й побачив картину: Лізавета, мов цариця, возсідала на червонопикому німцеві років двадцяти з хвостиком. Її затуманені сині очі не одразу розгледіли чоловіка, а коли розгледіла, то так проворно зістрибнула з німця, що могла б з цього виду стрибків виграти змагання.

– Ой! Гриц… – скрикнула вона, намагаючись прикритися подушкою.

– Не розкривай рота. Мовчи. – шипів він, мов на розпечений чирінь лив воду. Дивився на неї, не звертаючи жодної уваги на німця, що ніяк не міг попасти ногою в колошу штанів. Доки німець не вийшов з хати, в кімнаті панувала тиша, а тоді Григорій сказав:

– Годі мене соромити.

     Лізаветине чорне волосся піднялося дибки. Вона раптом стала схожа на відьму. Ось-ось з поміж її повних, націлованих вуст з’являться звірячі ікла. Здавалося... зараз кинеться видряпувати Грицьку очі, чи виривати й намотувати йому тельбухи.

– А що ти хочеш? Га! Що? Сам не гам і другому не дам.

– Дам. Йди тепер куди хочеш. Геть з моєї хати. Ти мені більше не дружина. Йди к бісовій матері.

На мить Лізавета остовпіла – ніби не могла повірити, що цього разу він таки її виганяє. А тоді знов палахнув у ній бісів вогонь:

– І піду. Піду. І знайду собі справжнього мужика. Такого, щоб іншого і не хотілося. – жалила словами розпатлана відьма, натягуючи сорочку.

Грицько кинувся з хати, лиш двері гримнули. Якби був лишився, то міг накоїти лиха.

         Лізавета вибралась того ж дня. Грицьку «добрі» люди доносили до вух відомості про неї. То вона п’яна з молодим німцем каталася на мотоциклі селом, то ходила до клубу на німецьке кіно зі Схаменом. А вже за кілька днів до Грицька дійшла звістка, що Лізавету знайшли на Заготзерні, з ножем у грудях. Хто вже її там порішив – ніхто не знав, але часом кивали на поліцая. 

    От і жив тепер Григорій у пустій хаті. Так-сяк хазяйнував. Єдине, що в ньому змінилося – став ще більш хмурний та темний лицем.