Секрети випускного вечора. Частина 1

Роман не міг намилуватися невимовною красою дівчини, яка всього за кілька днів зуміла здивувати його більше, ніж будь-хто за все його життя. Така несподівана зміна, що відбувалася просто на очах, дивувала всіх довкола.

Роза змінилася не лише зовні. Вона стала впевненішою в собі, життєрадіснішою, товариськішою. Усі ті риси, яких їй завжди бракувало, вона ніби несподівано відкрила в собі — завдяки Романові.

І найголовніше — Роза нарешті навчилася радіти тому, ким вона є: молодою жінкою — красивою, ніжною, тендітною. Якщо раніше вона майже не звертала уваги на свою зовнішність, покладаючись лише на те, чим її обдарувала природа, то тепер анітрохи не поступалася красуням, які завжди оточували Романа.

Та манікюр, зачіска й модний одяг були лише дрібницями порівняно з тим, що Роза носила у своєму серці. Саме це й зачаровувало Романа, який донедавна вважав дівчат не більше ніж дорогими ляльками, не гідними його кохання.

Ще зовсім недавно Роза здавалася йому дивною. Навіть на найгучнішій вечірці вона могла замкнутися в собі й просидіти весь вечір мовчки, поринувши у власні думки, зовсім не прагнучи долучитися до загальних веселощів. Та коли він пізнав її ближче, то зрозумів, наскільки вона цікава й наскільки багатий у неї внутрішній світ.

Роза ніколи не намагалася справити на когось враження й не прикидалася кращою, ніж була насправді. Вона просто не бачила сенсу надто швидко відкривати свою душу, оголювати серце перед чужими людьми. Саме тому ті, хто так і не зміг підійти до неї ближче, зокрема й сам Роман, називали її дивною.

Роза виросла в хорошій родині. Вона була пізньою й дуже бажаною дитиною, яку батьки безмежно любили. Вона ніколи не хотіла їх розчаровувати, тому старанно навчалася й стала зразковою ученицею.

Незабаром столиця мала відчинити перед нею свої двері. Роза невтомно працювала, щоб здобути стипендію до Варшавського університету. Вона знала: попри всю любов до доньки, батькам було б нелегко оплатити навчання на престижному факультеті. Та Роза ніколи не сумнівалася, що завдяки своєму розуму зможе досягти всього самотужки.

Якби Роман не запросив Розу на випускний, він просто пішов би туди сам. Але не запросити її було неможливо. І коли він побачив Розу в приталеній смарагдово-зеленій сукні, що бездоганно підкреслювала її струнку постать, а її очі сяяли, мов майстерно відшліфовані дорогоцінні камені, він одразу зрозумів, що зробив правильний вибір.

Роза була неймовірно жіночною й привабливою. І саме тому, що вона сама ще не усвідомлювала, наскільки змінилася за останні тижні, її привабливість здавалася чистою й невинною — без найменшої вульгарності чи показності.

Нарешті Роза повністю виправдала своє ім’я. Вона розквітла, мов троянда, перетворившись із непримітного бутона на розкішну квітку, чия ніжність могла звести з розуму будь-якого чоловіка.

Роман знову подумав, що ніколи не хоче зробити їй боляче. Але й упускати свій шанс він також не збирався.

— Люба, таку красу не можна приховувати від світу! Ходімо, — захоплено промовив він, простягаючи їй руку.

— Якщо ти скажеш мені ще кілька компліментів, я, мабуть, зазнаюся, — засміялася Роза.

— На твоєму місці я вже давно зазнався б, — пожартував Роман.

Побачивши білий лімузин, припаркований біля входу, Роза завмерла від захвату. Вона почувалася Попелюшкою, а може, навіть справжньою принцесою, яка переживає найщасливіші й найнезабутніші миті свого життя. Їй було важко повірити, що все це відбувається насправді. Вона боялася, що ось-ось прокинеться й зрозуміє, що це був лише сон.

Побачивши на її обличчі захват, здивування, розгубленість і цілу бурю емоцій, Роман, як завжди, першим порушив мовчання.

— Розо, ти справжня королева. Усі повинні побачити тебе й зрозуміти, чого ти варта. А ця скромна поїздка — лише початок.

— Лише початок? — із захопленням прошепотіла вона.

— Далі буде ще краще, — з усмішкою пообіцяв Роман.