Розділ 6

Аня

Я ледь висиділа всі пари, так хотілося швидше потрапити додому та обійняти моїх любих рідних. Але після занять мене ще чекала робота.

Я супроводжувала Любу, яка брала інтерв'ю у однієї нової зірки Ютуб. Всю цю зустріч я намагалася вести себе так, щоб не було помітно, наскільки сильно мені хочеться, щоб закінчилася ця двогодинна розмова.

На щастя, вона не продовжилася довше, ніж потрібно. Я цілком встигала на свій швидкісний потяг.

Я сіла на своє місце і втупилася у вікно, розглядаючи темніюче місто. Ми рушили, і незабаром пейзаж змінився на більш одноманітний - я дивилася на безкраї поля, що покривалися дощовими краплями, і думала про Марту.

Ми домовилися зустрітися з нею завтра в обід в кав’ярні в центрі. Вона мене кликала до себе додому, але я розсудливо відмовилася. Останнього разу, коли я погодилася піти назустріч її проханню, нічим хорошим це не закінчилося. Відтоді, правда, багато часу пройшло та багато що змінилося, але все одно бажання зробити так у мене не було.

Ледве мій вагон зупинився на знайомому пероні, я відкрила парасольку та відразу ж поспішила до входу в метро. Через двадцять хвилин виходила на вулицю на своїй станції. По дорозі забігла в супермаркет, адже Вовка мій, не дивлячись ні на що, все ще дитина і буде чекати крім невеликого подарунка також щось смачненьке.

Теплий вечір в колі моїх близьких закінчився дуже швидко. Почитавши братику вечірню казку - цей ритуал ми обидва любили, я позіхаючи попленталася на кухню. Якийсь час ми розмовляли з татом, а потім пішли спати.

Вранці я відразу ж приступила до приготування їжі та практично до обіду не відходила від плити. Вовка крутився тут же, на кухні, не знімаючи свої улюблені боксерські рукавички. При погляді на них у мене на очі наверталися сльози, які я вміло маскувала «цибулею, що кусалася».

Час швидко спливав, та мені потрібно було вибігати на зустріч з Мартою. Нагодувавши рідних, я вискочила з дому. Дуже швидко дісталася до місця, де ми домовилися побачитися, і, пірнувши в затишну кав’ярню, відразу ж замовила собі гарячу каву.

Погода в ці вихідні вирішила трохи покапризувати, тому поруч зі мною сушилася моя парасолька, а я маленькими ковтками насолоджувалася смачним напоєм. Марти ще не було, але дзвонити або писати їй я не збиралася. Якщо не прийде, я доп’ю свою гіркоту та відправлюся додому. Благо, мені є чим зайнятися в квартирі, що вже стала рідною.

Я витягла телефон та зазирнула в наш загальний чат. Там вже щосили обурювалася Поля. А потім вона скинула пару фотографій свого виду з вікна. Я наблизила їх і зависла - блакитне море, обійняте з одного боку горами, губилося в нескінченності, зливаючись з яскравим синім небом. Білими крапками відбивалися у воді далекі яхти.

Ех, Поля, Поля...

- Привіт! - пролунав над моїм вухом знайомий голос.

Я заблокувала телефон і подивилася на Марту.

- Привіт!

Моя руда подружка скинула суху курточку і покликала до себе офіціанта. Швидкий погляд у вікно пояснив мені, чому вона не намокла. На дорогу виїжджала машина Гора, хлопця Марти і колишнього друга Пашки.

Розмова проходила трохи натягнуто. Марта задавала якісь прості, як їй здавалося питання, відповідати на які мені не хотілося.

Зрештою я відставила чашку, зціпила пальці та запитала прямо:

- Ти хотіла зустрітися. Навіщо?

Подруга трохи почервоніла, зробила великий ковток суничного чаю, відкашлялась та облизала губи.

- Загалом, Ань... - вона зам'ялася, не знаючи, як сказати наступну фразу. Я її не квапила. Просто дивилася і чекала, поки вона підбере потрібні слова. - Через пару місяців у мене... у нас з Ігорем буде весілля. Ми хотіли б попросити тебе бути у нас дружкою, - випалила Марта.

На мене напав якийсь ступор. Я мовчала та зрідка кліпала.

Я реально не знала, що відповісти.

Не дивлячись на те, що в душі мені було дуже-дуже боляче - я прекрасно розуміла, яку дату весілля вони вибрали, хоча руда про це нічого поки не сказала, але вони 100% зроблять свято у день початку їх відносин (рівно через півроку від цієї дати ми з Адміраловим при жахливих обставинах розійшлися), все ж мені було трохи (зовсім трохи) приємно, що Марта і Гор вибрали мене.

- Якщо тобі потрібен час подумати, то без проблем. Обдумай все. Час ще є, - сказала руда, правильно зрозуміши моє мовчання.

Я кивнула.

- А хто буде дружбою? - обережно запитала я. Розуміла, що сподіватися на те, що це Пашка, було б нерозумно, але...

- Їжачок, - відповіла Марта та, сама того не розуміючи, повторно ткнула в моє серце. Саме так називав їх друга, Стаса, Адміралов.

- Я подумаю, - сказала рудій, підозрюючи, що я відмовлюся від цієї пропозиції.

Як би мені не хотілося виправдати довіру  Марти та Гора (які дійсно в нашому розриві з Пашкою були не винні), але бачити їх всіх та думати тільки про ще один нахабний відсутній погляд буде для мене справжньою каторгою.

Ми зовсім трохи поспілкувалися з рудою, а потім я, пославшись на термінові справи, просто ганебно втекла. Їхала додому, і в думки мимоволі знову закрався Адміралов.

На щастя, мої близькі швидко відвернули мене від цих невеселих дум.

- Як вам, дівчатка? Правда ж, він ідеальний? - Соня крутилася перед дзеркалом, приміряючи свою останню обновку. - Це Люська привезла мені з Мілана. Ну, скажіть вже хоч щось! - тупнула ногою наша бойова сусідка.

- Хм... - сказала я, розбираючи свою сумку. Я недавно повернулася з дому в гуртожиток.

- Гарний, - видихнула Ліза, палаючими очима розглядаючи Сонін топ.

Річ, безперечно, була чудовою. За моїми мірками, звичайно, віддати 2 тисячі євро за якусь ганчірку - це було не зовсім нормально, але Софія стверджувала, що її двоюрідна сестра від цього зовсім не збідніє.

- Аню, що скажеш? - не відставала від мене сусідка.