Розділ 24

Ранок почався з того, що вона відчула, як тепла долоня повільно ковзає її ногою. Ледь торкаючись шкіри, ніби навмисно розтягуючи цю мить. А слідом за нею з'явилися ще тепліші, ніжні поцілунки. Спочатку біля щиколотки. Потім вище, уздовж литки. Повільно. Неспішно.

Вона навіть не захотіла розплющувати очі.

Якщо це був будильник, то найкращий з усіх можливих.

Його губи зупинилися десь посередині стегна. Вона ледь чутно видихнула, а пальці самі собою стиснули простирадло. Він усміхнувся — вона відчула це шкірою, коли його губи знову торкнулися її трохи вище.

— Доброго ранку, Квітко, — хрипко прошепотів він.

Вона нарешті повільно розплющила очі. Сонце вже пробивалося крізь напівпрозорі штори, залишаючи на його волоссі золотаві відблиски. Влад лежав трохи нижче, спираючись на лікоть, і дивився на неї знизу вгору — спокійно, з тією самою м'якою теплотою, яку беріг лише для неї.

— Ти давно не спиш? — тихо запитала вона. Голос ще був сонним.

— Давно.

Він нахилився й залишив ще один легкий поцілунок, а потім підняв погляд.

— Але не хотів тебе будити. Просто дивився.

Вона простягнула руку й запустила пальці в його трохи скуйовджене волосся. Він заплющив очі від дотику, зовсім як великий кіт, якому почухали загривок.

— Тоді буди мене так завжди, — прошепотіла вона.

Він усміхнувся.

— Боюся, Квітко, після цього ми ніколи не встигатимемо до сніданку.

Вона провела пальцями глибше в його волосся, і Влад тихо застогнав — низько, майже вібрацією, що відгукнулася в ній. Він підняв голову, дивлячись на неї знизу вгору, і в його очах уже не було ранкової сонливості. Лише темна, густа жага, змішана з тією самою ніжністю, від якої в неї завжди перехоплювало подих.

— Квітко… — хрипко видихнув він. — Якщо скажеш «стоп» — я зупинюся. Одразу.

Вона лише повільно похитала головою, не відводячи погляду. Пальці ковзнули з його волосся на шию, потім нижче — по ключиці, до коміра розстебнутої сорочки.

— Не зупиняйся.

Влад більше не питав. Він піднявся вище, накриваючи її своїм тілом, але тримав вагу на ліктях, щоб не тиснути на живіт. Його стегна лягли між її, і вона відчула, який він уже твердий, гарячий навіть крізь тонку тканину білизни. Поцілунок вийшов глибоким, повільним, майже жадібним. Вона відповіла так само — розтулила губи, дозволила йому увійти язиком, зустріла його.

Його рука ковзнула під край її нічної сорочки, підняла її вище. Долоня лягла на голий бік, потім піднялася до грудей. Він обхопив одну, великим пальцем повільно провів по затверділому соску. Вона вигнулася йому назустріч, тихо ойкнувши в поцілунок.

— Чутлива, — прошепотів він їй у губи, і вона відчула, як він усміхається. — Завжди була.

Він спустився нижче. Губи торкнулися шиї, ключиці, потім грудей — спочатку через тканину, а коли вона сама стягнула сорочку через голову, уже по голій шкірі. Він узяв один сосок у рот, повільно обвів язиком, прикусив ледь-ледь. Вона вчепилася пальцями в його плечі, відчуваючи, як між ніг стає волого і гаряче.

Його долоня вже ковзнула вниз, розсунула її стегна ширше. Пальці знайшли її — слизьку, готову. Він провів двома пальцями знизу вгору, розмазуючи вологу, і зупинився на кліторі, повільно кружляючи.

— Владе… — зірвалося в неї майже стогоном.

— Я тут, — тихо відповів він, цілуючи місце під грудьми. — Весь тут.

Він увійшов пальцями повільно, глибоко, згинаючи їх саме так, як вона любила. Одночасно продовжував пестити клітор великим пальцем. Вона вже не контролювала стегна — вони самі піднімалися йому назустріч. Дихання збилося, пальці впилися в його спину.

Коли він прибрав руку, вона тихо застогнала від втрати. Але він уже стягував власну білизну, і за мить вона відчула, як головка його члена ковзає по ній, змащуючись її вологою. Він зазирнув їй в очі — питально, востаннє.

Вона кивнула.

Він увійшов повільно, міліметр за міліметром, даючи їй відчути кожен сантиметр. Коли повністю опинився всередині, вони обоє завмерли. Вона відчувала, як він пульсує, як його серце б’ється швидко, майже в одному ритмі з її.

— Боже… — видихнув він їй у шию. — Ти така… тісна. І гаряча.

Він почав рухатися — глибоко, розмірено, не поспішаючи. Кожен поштовх був точним, таким, щоб вона відчувала його повністю. Одна рука знову лягла їй на живіт, захисно, ніжно, ніби нагадуючи, що він пам’ятає про малечу навіть зараз.

Вона обхопила його ногами, притягуючи глибше. Нігті ковзнули по його спині. Він прискорився — трохи сильніше, трохи глибше. Поцілунки стали рванішими, дихання — важчим.

Оргазм накотив раптово, хвилею. Вона стиснула його в собі, тихо, майже беззвучно видихаючи його ім’я. Влад ще кілька разів штовхнувся і закінчив слідом — глибоко, з низьким стогоном, притискаючись чолом до її плеча.

Вони ще довго лежали так, не роз’єднуючись. Його рука все ще лежала на її животі. Вона відчувала, як його серце поступово заспокоюється.

— Доброго ранку, — тихо повторила вона, цілуючи його в мокре від поту плече.

Влад тихо засміявся — низько, щасливо.— Найкращий ранок, — прошепотів він. — І найкращий будильник.

Вони ще кілька хвилин просто лежали в тиші, слухаючи, як за вікном поступово стихає спів цикад. Потім Влад обережно поцілував її в скроню й підвівся.

— Ходімо, — тихо сказав він, уже шукаючи руками одяг. — Скоро зійде сонце. Нам треба поспішати.

Вона ліниво перевернулася на бік, спостерігаючи, як він швидко, але без поспіху одягає білий лляний костюм. Сорочка залишилася розстебнутою на два верхні ґудзики, рукави — недбало закоченими. У цьому світлі він і справді виглядав майже італійцем — засмаглий, розслаблений, із темним скуйовдженим волоссям.

— Куди, Владе? — протягнула вона, сідаючи на ліжку. — Усе «швидко-швидко»...

Він лише загадково всміхнувся й простягнув їй легку білу сукню, яку, схоже, хтось підготував заздалегідь.