Розділ 20

Перші промені світанку ледь пробивалися крізь важкі штори, фарбуючи спальню у м’які сизо-блакитні тони. Марго розплющила очі й миттєво відчула тепло, що йшло від чоловіка поруч. Вона обережно, намагаючись не шуміти, глянула на годинник на тумбочці — 06:40. До будильника залишалося рівно двадцять хвилин.

Вона вирішила вкрасти ці хвилини у міста. Вкрасти їх для них двох.

Марго повільно піднялася на лікті, затамувавши подих. Влад спав на спині, розкинувши руки над головою і повернувши голову в її бік. У напівтемряві його обличчя здавалося спокійним, майже беззахисним — рідкісний стан для грізного Барса.

Вона перевела погляд на його широкі груди, де під шкірою вгадувалися сталеві м’язи, і на татуювання сакури, пелюстки якої ніби тремтіли від його рівного дихання. Вона нахилилася ближче, дозволяючи своєму волоссю м’якою хвилею торкнутися його плеча. Від нього все ще пахло нічним дощем і тим самим інтимним чоловічим ароматом, який змушував її серце битися частіше.

Марго почала з шиї. Її поцілунок був невагомим, як дотик метелика, прямо там, де пульсувала вена. Влад відповів ледь чутним, низьким звуком десь глибоко в грудях, але не прокинувся — лише сильніше стиснув край подушки.

Вона посміхнулася і пішла далі. Її губи повільно ковзали по його шкірі, спускаючись до плеча, обходячи кожен шрам, наче вона заліковувала старі рани своєю ніжністю. Вона відчула, як його тіло починає відгукуватися — м’язи напружилися, подих став глибшим і важчим.

Коли її губи торкнулися зламаної гілки сакури на його лопатці, Влад різко видихнув.

Марго спустилася нижче, до попереку, де ковдра ледь прикривала його стегна. Її долоня ніжно лягла йому на бік, пальці ледь торкнулися того самого місця, де колись була куля.

— Квітко… — прохрипів він, не розплющуючи очей. Його голос був наповнений ранковою млостю і прихованою пристрастю. — Ти граєш з вогнем занадто рано.

— У нас є двадцять хвилин, Барсе, — прошепотіла вона, піднімаючись назад і притискаючись до нього всім тілом. — Місто зачекає. А я — ні.

Влад блискавичним рухом перехопив її зап’ястя і одним поштовхом перекинув її під себе, втискаючи в м’яку перину. Його очі, темно-сині й палаючі, тепер дивилися прямо в її зелені.

— Двадцять хвилин? — він хижо посміхнувся, обпалюючи її губи своїм подихом. — Ти недооцінюєш свій вплив на мене, Маргарито. Тепер я точно нікуди не піду.

Він не просто цілував її — він ніби пив її, повільно й жадібно, ніби кожним дотиком губ хотів запам’ятати її заново. Його гарячі губи ковзали від її рота до шиї, затримуючись там, де пульсувала жилка, і Марго тихо застогнала, вигинаючись усім тілом назустріч.

«Справжня пристрасть не вимірюється швидкістю чи силою — вона живе у здатності двох зранених душ розчинитися одна в одній, перетворюючи давній біль на єдине дихання на двох».

Його долоні — великі, гарячі, з легкою шорсткістю шрамів — повільно рухалися по її тілу, ніби малювали на ній невидимі лінії. Коли пальці торкнулися живота, Влад на мить зупинився, і в цьому дотику було стільки ніжності, що в Марго перехопило дихання. Він пам’ятав про все. Про неї. Про те, що росло всередині. І ця турбота, змішана з жагучою силою, змушувала її тремтіти.

Він обережно взяв її за зап’ястя й притиснув руки до подушки по обидва боки від голови. Не щоб утримати — щоб дати їй відчути себе повністю в його владі, захищеною й бажаною одночасно. Його тіло накрило її, важке й гаряче, і коли він повільно увійшов у неї, Марго видихнула його ім’я майже беззвучно:

— Владе…

Рухи були глибокими, повільними, такими, ніби він хотів, щоб кожна секунда тривала вічність. Вона відчувала, як його дихання лоскоче їй вухо, як напружуються м’язи під її долонями, як сильно він намагається стримувати себе, щоб не нашкодити. Але пристрасть брала своє. Їхні тіла рухалися в одному ритмі, ніби не було вже ніякої межі між ними — тільки жар, вологе дихання, приглушені стогони й шелест простирадла.

Марго обвила його ногами, притискаючи ближче, ніби хотіла, щоб навіть повітря не могло пройти між ними. Її пальці вчепилися в його волосся, а губи шукали його губи знову й знову. Усе інше — клани, загрози, весілля — зникло. Залишилося тільки це: його тіло в ній, його серце, що билося поряд, і відчуття, що вони нарешті стали одним цілим.

Коли хвиля насолоди накрила їх, вона прийшла довго й глибоко, залишаючи після себе приємну млосність і тремтіння в кінчиках пальців. Влад не одразу відійшов. Він обережно перекотився на бік, притягнувши її до себе так, ніби боявся відпустити. Його підборіддя торкнулося її маківки, а долоня, як завжди, лягла на живіт — тепло й захисно.

— Двадцять хвилин, — тихо прохрипів він їй у волосся, і його груди здригнулися від лагідного сміху. — Ти щойно змусила майбутнього мера запізнитися на власну пресконференцію, Маргарито.

Марго задоволено заплющила очі, притулившись носом до його шиї.

— Місто зачекає, — прошепотіла вона. — А я — ні.

Він не відповів. Просто поцілував її в маківку й міцніше притиснув до себе, ніби в цьому обіймі було все, що йому зараз потрібно