Розділ 17

Він швидко вийшов, а Марго залишилася стояти на кухні, дивлячись на порожнє крісло. Вона знала: цей тиждень тиші буде найважчим у її житті. Бо тепер вона шукала не тільки свою долю, а й втрачене життя свого брата.

Марго стояла біля вікна вітальні, спостерігаючи, як сонячні зайчики грають на килимі, де ще вчора розкидали лего її маленькі «барси». Думка про нових нянь викликала в неї легкий головний біль, але вона розуміла: після вчорашнього «рожевого інциденту» безпека дітей потребувала нових підходів.

Вона почула обережний стукіт. На порозі стояв Антон — один із найвідданіших охоронців Влада. Він виглядав дещо збентеженим.

— Пані Маргарито, можна вас на хвилину? — тихо запитав він.

— Заходь, Антоне. Щось сталося?

— Ні-ні, все спокійно. Я просто… — він зам’явся. — Я чув, що ви шукаєте когось креативного для дітей. У мене є сестра, Настя. Їй сімнадцять. Знаю, молода, але… нас у батьків п’ятеро. Вона з пелюшок із малими. Малює чудово, працювала в дитячій кімнаті в торговому центрі минулого літа. Вона не просто нянька, вона душу в це вкладає.

Марго уважно подивилася на Антона.

«Сімнадцять років… — подумала вона. — Підробіток на літо — ідеально. А головне — Антон. Він не спустить із неї очей. Це буде його особиста відповідальність. Своя людина в дитячій — це завжди краще, ніж чужа».

«Справжня довіра не купується статусами й резюме — вона народжується там, де люди відповідають одне за одного власною вірністю та честю».

— Добре, Антоне, — кивнула Марго. — Нехай приходить на кілька днів. Подивимося, як вона порозуміється з Мироном і Златою. Стас теж до неї придивиться своїм «технічним» поглядом.

Антон помітно просіяв.

— Дякую, пані! Вона через кілька годин буде. Обіцяю, вона вас не підведе.

Через годину в кабінеті Марго стояли дві інші кандидатки. Клава та Павліна. Обом близько сорока п’яти. Строгі костюми, зібране волосся, обличчя, на яких не прочитаєш зайвих емоцій. Справжні професіонали, яких прислав Марк після ретельного відбору.

Марго повільно пройшлася перед ними, ігноруючи легку втому в спині.

— Отже, пані Клавдіє, пані Павліно, — почала вона. — Мені не потрібні жінки, які будуть просто стежити, щоб діти були ситі. Мені потрібні ті, хто розуміє: цей дім — фортеця, але діти не повинні почуватися в ній як у в’язниці.

Няні мовчали, уважно слухаючи.

— Випробувальний термін — один тиждень, — продовжила Марго. — Ваше головне завдання — дисципліна і безпека. Кожен крок дітей має бути під контролем, але без тиску. Якщо я ще раз побачу, що хтось із персоналу замість роботи займається «березневими настроями», як ваші попередниці, — вилетите за ворота в ту ж секунду без рекомендацій.

— Ми розуміємо, пані Маргарито, — спокійно відповіла Клава. — У нас досвід роботи в сім’ях такого статусу понад десять років. Порядок буде ідеальним.

— Подивимося, — коротко відрізала Марго. — Окрім вас, буде ще одна дівчина, Настя. Вона займатиметься творчістю та іграми. Ваша задача — координувати процес і не заважати їй бути «другом» для дітей, залишаючись при цьому їхніми вихователями.

Вона жестом відпустила їх. Коли двері за нянями зачинилися, Марго важко сіла в крісло.

«Дисципліна сорокап’ятирічних і енергія сімнадцятирічної… Можливо, цей мікс — саме те, що втихомирить мій хаос», — промайнуло в голові.

Тепер залишалося лише сподіватися, що рожевий кіт Локкі не вирішить перевірити нових працівниць на витривалість у перший же день.

На кухні панував аромат свіжої кави та спокійного ранку, який Марго намагалася зберегти попри все. Вона сиділа за островом, коли у двері заглянув Антон. Поруч із ним стояла дівчина, яка миттєво прикувала до себе погляд.

Це була Настя. Висока, тендітна, з білим, як перший сніг, волоссям, крізь яке яскраво пробивалися темно-рожеві пасма мелірування. Вона виглядала як персонаж із казки або сучасна художниця.

Марго мимоволі всміхнулася.

«Рожеві пасма… — промайнуло в голові. — Після вчорашнього “камуфляжного” Локкі це точно знак долі. Вона впишеться в цей хаос ідеально».

— Пані Маргарито, це Настя, — гордо представив сестру Антон.

— Приємно познайомитися, — Настя ледь помітно вклонилася, її очі світилися цікавістю. — Антон багато розповідав про вашу родину.

— Подивимося, чи він розповідав про те, що тут буває спекотно, — Марго кивнула дівчині. — Софія проведе тебе в ігрову. Діти вже чекають на «нову жертву».

Коли Настя пішла, Марго повернулася до своєї помічниці Оксани, яка якраз розставляла сніданок.

— Оксано, — голос Марго став діловим. — Знайдіть найкращого грумера для котів. Потрібно вивести ту кляту фарбу. У Локкі під шерстю вже шкіра почервоніла — мабуть, алергія на ту гуаш. Але перед цим нехай ветеринар його огляне.

— Так, пані, я зараз усе організую, — кивнула Оксана.

— І ще… — Марго зітхнула. — Здається, у нього передоз валеріанкою. Він уже другий день не в собі: то намагається «полювати» на власну тінь, то спить із відкритими очима. Це не смішно.

На кухню зайшов Ігор, поправляючи піджак. Марго перехопила його погляд.

— Ігоре… — вона випрямилася, і в її очах спалахнув той самий холодний вогонь Відьми. — Скажи мені, хто вчора допомагав Владу купати Локкі? Хто цей «геній медицини», який придумав дати коту таку кінську дозу таблеток?

Ігор на секунду завагався, але відповів:

— Іван та Захар, пані. Вони сказали, що кіт занадто активно «чинить опір арешту».

— Проведи з ними бесіду, Ігоре, — відрізала Марго. — Серйозну бесіду. Передай, що якщо вони ще раз вирішать погратися у ветеринарів без ліцензії — підуть працювати в зоопарк до крокодилів. Ця валеріанка могла вбити Локкі. Кіт — частина нашої сім’ї, а не тренувальна мішень.

«Справжня сила полягає не в здатності підкоряти, а в умінні захищати тих, хто залежить від тебе й не може відповісти на твоє свавілля».

— Так, пані, — коротко відповів Ігор, і в його погляді Марго прочитала, що Івану та Захару сьогодні дуже не пощастило.