Розділ 12

Увечері, коли «банда» нарешті заснула — після трьох піц та обіцянки Злати не здавати мамі своїх «секретів», — Влад сидів на підлозі в ігровій кімнаті. Він тримав у руках рожевий пензлик і втомлено дивився на гори лего.

Марго тихо увійшла до кімнати, потираючи очі. Вона зупинилася на порозі, дивлячись на свого грізного Барса — мокрого, в рожевих плямах гуаші, з іграшковими кайданками на поясі.

— Владе… що тут сталося? — прошепотіла вона, ледь стримуючи сміх.

Влад підняв на неї погляд і ледь помітно всміхнувся.

— Знаєш, Квітко… Сашко Збарський був найлегшим противником у моєму житті. Завтра я особисто поїду шукати нових нянь. Навіть якщо мені доведеться викрасти їх із секретних служб Ватикану.

Марго підійшла, сіла поруч просто на килим і поклала голову йому на плече.

— Спи, мій герою. Ти витримав цей бій.

Локкі з шафи видав заспокійливе, хоч і все ще ображене «мяу».

Прайд переміг свого ватажка.

Влад підійшов до Марго, яка все ще сиділа на килимі, намагаючись вгамувати сміх. Він без зайвих слів знову підхопив її на руки. Його голос був низьким, вібруючим, сповненим тієї самої чоловічої сили, яка завжди змушувала її серце завмирати.

— Квітко моя… я нарешті заслужив на поцілунок? — прошепотів він їй просто в губи. — Тепер, коли нянь немає, а «дивізія» нарешті склала зброю, мені здається, це мінімальна компенсація за мої моральні збитки.

Марго закинула руки йому за шию, насолоджуючись його близькістю.

— Не впевнена, Барсе… — вона хитро примружила очі, переводячи погляд у куток кімнати. — Спочатку поясни мені: що з котом?

Вона вказала пальцем на Локкі. Кіт, усе ще яскраво-рожевий, сидів біля порожньої пляшечки з-під валеріанки, яку Іван, очевидно, випустив із рук під час «бою».

Марго припідняла брову, оглядаючи нещасну пляшечку, а потім повільно перевела скептичний, надзвичайно проникливий погляд на Влада. Жіночу інтуїцію неможливо ошукати, а Марго надто добре знала свого чоловіка. Вона миттєво зчитала цю дитячу спробу приховати сліди, бачачи його наскрізь.

«Зараз Марго почне шукати винних. Перший — я. І ця таємниця помре разом зі мною. Вибач, Квітко. Другий… уже визначений. Івану — окрема розмова. Виписати йому… щось дуже неприємне».

Локкі виглядав не просто ображеним — він виглядав так, ніби пізнав таємниці Всесвіту й тепер зневажає всіх смертних.

Влад простежив за її поглядом і важко зітхнув.

— Валеріанка? Серйозно?.. — він потерся чолом об її плече. — Ці бовдури вирішили, що це найкращий спосіб його заспокоїти. Тепер у нас не просто рожевий кіт, а рожевий кіт під кайфом.

«Я ж сказав — заспокоїти кота… не влаштовувати йому новий вимір. І якого біса вони ще й пляшечку загубили?.. Сподіваюся, Марго не здогадується, що це була моя ідея. Ти попав, Барсе».

Марго лише піджала губи, але в її очах спалахнули розважливі бісики. Жіночий розум бачить ту крихітну чоловічу брехню за кілометр, але іноді розумні жінки дозволяють чоловікам вірити, що їхня таємниця в безпеці.

Вона знову розсміялася, відчуваючи, як вібрують груди Влада від прихованого сміху.

— Тобі треба відвезти його в нормальну «хімчистку», Владе. Не потрібно, щоб цей камуфляжний шедевр став головною зіркою твоєї передвиборчої кампанії. Уяви заголовки: «Кандидат у мери не може впоратися навіть із власним котом».

«Пізно. Заголовки вже пишуться».

— Я розберуся з цим завтра, — відгукнувся він, піднімаючи її вище й прямуючи до сходів. — Зараз мене цікавить тільки одна Відьма.

Марго ніжно провела пальцями по його щетині, затримуючись біля вуха.

— Владе, ммм?.. Знаєш, що я подумала?

— Що саме?

Вона ледь усміхнулася.

— Ти ж Барс… отже, теж кіт. Тільки дуже великий і дуже впертий.

Влад на секунду завис просто посеред сходів. Він повільно підняв одну брову, дивлячись на неї своїми глибокими синіми очима.

— Я не настільки легко піддаюся впливу, Квітко, як цей рожевий зрадник на шафі. Валеріанка на мене не діє.

Марго наблизила своє обличчя до його, торкаючись кінчиком носа до його щоки.

— Не впевнена… — прошепотіла вона. — Мені здається, я знаю твій сорт «валеріанки»…

Влад нічого не відповів. Він лише перехопив її погляд — темний, хижий і нескінченно закоханий — і прискорив крок.

Вони рухалися довгим, приглушено освітленим коридором у бік своєї спальні. Крізь високі вікна пробивалося світло місяця, малюючи на стінах бліді сріблясті смуги.

— Ти пахнеш дитячим шампунем і піцою… а ще… трішки валеріанкою, — прошепотіла Марго, втикаючись носом у комір його сорочки.

Влад тихо хмикнув, і цей звук завібрував у його грудях, передаючись їй кожною клітинкою.

— Це ціна мого політичного рейтингу, Квітко. Завтра Ігор отримає наказ знайти няню, яка не боїться рожевих котів і «поліцейських» допитів Мирона.

Чоловіча брехня — це взагалі кумедна річ. Чоловіки мислять тактично, захищаючи свій авторитет і намагаючись прикрити соратників, а жінки дивляться глибше — вони бачать не саму вигадку, а ніжність і беззахисність, що за нею ховаються. У цій грі не буває тих, хто програв, бо навіть дрібний обман стає ще одним містком довіри, коли за ним стоїть прагнення зберегти чужий спокій.

Він зупинився посеред коридору, де панувала абсолютна тиша. Тільки десь удалині було чути ледь вловиме сопіння Ромула. Влад притиснув її спиною до стіни, не випускаючи з рук. Його обличчя було зовсім поруч — вона бачила кожну риску, кожну тінь втоми в кутиках його очей.

— Квітко моя… — його голос став зовсім низьким, оксамитовим. — Мені здається, я заслужив на щось більше, ніж просто «дякую». Після всього цього хаосу… мені потрібна ти. Справжня. Моя.

Марго запустила пальці в його волосся, злегка відтягуючи пасма назад.

— Не впевнена… — тихо видихнула вона, відчуваючи, як його губи торкнулися її шиї.

Влад зупинився. Його погляд потемнів, стаючи важким, власницьким.