Розділ 10

Коли двері за колишніми нянями зачинилися, у вітальні нарешті запала справжня тиша.

Влад і Марго залишилися самі.

Тільки рожевий Локкі, продовжуючи всім своїм виглядом демонструвати образу, поважно пройшов повз них, наче ігноруючи все, що сталося.

«Справжній дім — це не місце, де панує ідеальна тиша, а простір, де навіть серед хаосу й загрози ти відчуваєш абсолютну безпеку в обіймах тієї людини, яка готова захищати твій спокій ціною власного життя».

Влад перевів погляд із кота на Марго і м’яко усміхнувся.

— Не засмучуйся, Квітко, — він підійшов ближче, зазираючи їй в очі.

Марго зітхнула, притуляючись до його плеча.

— Я не через кота, Владе… — тихо відповіла вона. — Просто… ми не можемо дозволити собі таку розслабленість. Не зараз.

— Я знаю, — його голос став низьким і серйозним.

Він обійняв її, надійно ховаючи у своїх руках від усього світу.

— Треба поговорити з Ігорем та Марком. Мені не подобається, що дисципліна в домі похитнулася. Я особисто проведу бесіду і з охороною, і з персоналом.

— Я сама хотіла, але… — почала Марго.

— Ні, я сам, — відрізав Влад, але зробив це ніжно. — Ти маєш берегти сили.

Марго відсторонилася на кілька сантиметрів, дивлячись на чоловіка.

— Нам потрібні нові няні. Цього разу — старші, досвідчені. Такі, що точно не плутатимуть, де вони перебувають і яка на них відповідальність.

Влад кивнув.

— Згоден. Дві професійні няні.

— І знаєш… — Марго примружилася. — Давай знайдемо ще одну дівчину. Якусь дуже креативну, можливо, з досвідом аніматора. Щоб вона займалася тільки творчістю, іграми, розвагами. Щоб діти не малювали на котах від нудьги, а мали куди спрямувати свою енергію. Як тобі ідея?

Влад ледь помітно всміхнувся, милуючись її запалом.

— Чудово. Ми зробимо саме так. Фортеця буде не тільки безпечною, а й веселою.

Він повільно опустив долоню на її живіт, і його погляд миттєво пом’якшав.

— А тепер ходімо. Вам треба відпочити.

— Нам? — перепитала Марго з ніжною усмішкою.

— Так, вам, мої принцеси, — прошепотів він, нахилившись і цілуючи її в лоб.

Атім знову обережно підхопив її на руки, наче вона була найціннішим скарбом у світі.

Влад обережно опустив Марго на ліжко, але не поспішав відсторонюватися. Він навис над нею, спираючись на лікті, і в напівтемряві спальні його темно-сині очі здавалися майже чорними, глибокими, як сам океан. Він провів тильною стороною долоні по її щоці, затримуючись біля губ. Від нього пахло мокрим лісом і тим самим гірким шоколадом, який завжди діяв на неї як заспокійливе.

Марго затамувала подих, відчуваючи, як серце знову починає свій шалений танець. Вона запустила пальці в його волосся, притягуючи ближче, і коли його губи були вже за міліметр від її…

— Гррр-гуп! Дзинь!

З боку дитячого крила пролунав такий звук, ніби там щойно злетів невеликий гелікоптер або, як мінімум, впала ще одна римська ваза… а можливо, грецька.

Марго здригнулася і застигла, широко відкривши очі.

— Владе… — прошепотіла вона в його губи. — Ми ж тепер без нянь…

Він заплющив очі на мить, наче збираючи всю свою витримку в кулак.

— Я пам’ятаю, Квітко. Я особисто їх виставив десять хвилин тому.

Марго ледь видихнула, намагаючись опанувати себе, але новий «гуп» змусив її підняти голову.

— Я зовсім забула про дітей… — винувато промовила вона, намагаючись підвестися. — Там же Мирон, Злата і тепер Стас. Це ж критична маса бешкетів на квадратний метр.

Влад м’яко, але впевнено притиснув її плечем назад до подушок.

— Відпочивай, — голос його був низьким і оксамитовим. — Сьогодні няня — я.

Марго здивовано підняла брови, дивлячись на грізного Барса, який тримає в страху пів міста, а зараз збирався йти «на розбірки» до трирічок.

— Барсе… ти і троє дітей? — вона не стримала тихого сміху. — Ти впевнений, що твоя репутація це переживе?

Влад на мить засміявся — щиро, по-справжньому.

— Ти не впевнена в моїх здібностях? Це б’є по моєму его, Маргарито. Я керую кланом, виграю вибори… Невже я не впораюся з трьома маленькими Лісовськими?

— На тобі ще Ромул, — нагадала вона, — і Локкі… якого, до речі, треба якось викупати. Він усе ще яскраво-рожевий.

Влад уже встав і поправляв сорочку, готуючись до виходу на «поле бою». При згадці про кота на його губах з’явилася хижа, іронічна посмішка.

— Кота я довірю Івану та Захару. Нехай це буде їхнім спецзавданням за те, що проґавили «мистецький гурток».

Марго розсміялася, уявляючи двох кремезних охоронців у татуюваннях, які намагаються запхати незадоволеного рожевого кота у ванну.

— Ти жорстокий, Владе! — крізь сміх вигукнула вона.

— Ні, я справедливий, — відгукнувся він біля дверей.

— Тоді дай їм аптечку одразу, — порадила вона, згадуючи кігті Локкі. — Вона їм знадобиться раніше, ніж вони зможуть сказати «кіс-кіс».

— Обов’язково, — кивнув він, затримуючись у дверях. Його погляд знову став неймовірно ніжним. — Спи, моя Квітко. Тобі потрібні сили. Попереду весілля.

Він швидко підійшов і поцілував її коротким поцілунком.

Він уже майже торкнувся ручки дверей, коли Марго тихо покликала:

— Владе…

Він обернувся, ледь піднявши брову.

— Ти зараз ідеш не до трьох дітей, — вона подивилася на нього з легкою, хитрою усмішкою. — Ти йдеш до двох Лісовських, однієї маленької відьми… і ще двох співучасників.

Влад примружився, але кутик його губ смикнувся в усмішці.

— Я б на твоєму місці взяла підкріплення, — додала вона майже пошепки.

Він на секунду затримав на ній погляд, ніби оцінюючи масштаб «операції».

— Квітко, — хмикнув він, — я і є підкріплення.

Він відчинив двері й вийшов у коридор саме в той момент, коли звідти долинув черговий гуркіт і захоплений крик Мирона.

На мить він завмер.

— …Або мені так здається, — тихо додав уже сам до себе й рушив уперед.