Розділ 9

Білосніжний, царський кіт, який ще зовсім недавно сяяв чистотою, тепер був… яскраво-рожевим.

Причому не просто рожевим, а розфарбованим у нерівні смужки та кружечки, наче він щойно втік із фестивалю абстрактного мистецтва.

Слідом за котом із коридору визирнули Стас і Злата.

В обох руки були по лікті в рожевій гуаші, а на обличчях застиг вираз абсолютної невинності, хоча Стас усе ще стискав у кулаці пензлик.

Трохи далі, біля входу до дитячого крила, стояли дві молоді няні. Вони буквально тряслися від придушеного сміху, закриваючи роти долонями і намагаючись не дивитися на Влада.

Мирон повільно повернув голову.

Погляд «шефа поліції» затримався спочатку на нещасному рожевому Локкі, а потім перемістився на нянь і юних художників.

— Це… це що за безлад? — Мирон суворо звів брови, знову вперши руки в боки. — Хто дозволив змінювати маскування нашого розвідника без наказу?

Локкі лише ображено пирхнув і почав демонстративно вилизувати рожеву лапу, дивлячись на всіх як на божевільних.

Марго притулилася до плеча Влада, відчуваючи, як він здригається від тихого реготу.

— Владе, подивися на нього… Наш Локкі тепер не кіт, а рожева пантера, — прошепотіла вона крізь сміх.

— Здається, Стас і Злата вирішили, що білий колір — це занадто нудно для нашого прайду, — відгукнувся Влад, обіймаючи її за талію.

Марго знову подивилася на Мирона, який уже почав виписувати «штраф» Стасу на клаптику паперу, і на нянь, які нарешті розсміялися вголос.

— І це тільки перший день, — зітхнула Марго, усміхаючись. — Владе, якщо за тиждень до весілля в нас не буде рожевим навіть Ромул, я вважатиму, що нам пощастило.

Влад поцілував її у маківку, спостерігаючи, як «банда» разом із рожевим котом і хаскі знову несеться в бік ігрової кімнати.

У фортеці було галасно, безладно і абсолютно прекрасно.

Марго ще кілька секунд усміхалася, дивлячись їм услід.

Але її погляд знову повернувся до двох нянь.

«Відповідальність не буває частковою: вона або є єдиним монолітом, або зникає зовсім, залишаючи по собі лише небезпечні щілини для ворога».

Рожевий кіт — це було смішно. Але водночас це означало, що троє маленьких дітей залишилися без належного нагляду.

І в їхньому світі п’ять хвилин без нагляду могли коштувати набагато дорожче, ніж зіпсована шерсть нещасного Локкі.

Марго випросталася. Її обличчя вмить стало непроникним і серйозним.

— Де ви були, коли діти займалися «мистецтвом»? — голос Марго прозвучав тихо, але в ньому виразно відчувався холодний метал.

Дівчата-няні миттєво перестали посміхатися. Та, що була вища, нервово смикнула край своєї форми.

— Ми… ми просто відходили, пані Маргарито. На кілька хвилин, — ледь чутно промовила вона.

— Надовго? — Марго примружила очі, дивлячись на другу дівчину. — Обидві одночасно?

Няні опустили погляди в підлогу, мовчки переминаючись із ноги на ногу.

Марго простежила за напрямком їхніх недавніх поглядів і затрималася на двох охоронцях — Івані та Захарі, які стояли біля входу.

Обидва зараз старанно поправляли одяг і піджаки та намагалися виглядати максимально офіційно, хоча їхні червоні вуха видавали їх із головою.

Марго хмикнула, і в цій іронії не було ні краплі веселощів.

— Дивно… мені здавалося, що на дворі червень, а не березень. А у вас, дівчата, здається, весна в самому розпалі.

Влад, який до цього мовчки спостерігав за сценою, зробив крок уперед. Його присутність миттєво заповнила кімнату важкою, гнітючою напругою.

Він повільно перевів погляд на нянь, і ті зблідли так, ніби побачили привида.

«Безпека — це не стан, який можна дозволити собі лише тоді, коли навколо тихо. Це щоденна відповідальність, що тримається на пильності навіть у найспокійніші хвилини».

— У цьому домі безпека моїх дітей — це єдине, що має для вас значення, — промовив Влад низьким, небезпечним голосом. — Ви пропустили момент, коли діти розфарбували кота. А якби замість гуаші вони знайшли щось інше? Або якби в дім зайшов той, кого не встигли зупинити на воротах?

Няні затремтіли.

Влад не кричав, але його спокій лякав набагато сильніше за крик.

— З завтрашнього дня ви звільнені, — відрізав він. — З Іваном та Захаром я теж проведу окрему розмову про «статут» і «березневі настрої».

Дівчата навіть не намагалися виправдовуватися.

Підхопивши свої речі, вони майже вибігли з вітальні, уникаючи погляду Барса.

— Вільні, — коротко кинув Влад їм услід.

Потім повернувся до охоронців, які завмерли як кам’яні статуї.

— А ви двоє… чекайте на мене в кабінеті через годину.

Марго зітхнула, знову дивлячись на рожевого Локкі, який тепер затишно вмостився біля ніг Мирона.

Попри веселу ситуацію з котом, вона відчула, як усередині знову прокидається тривога.

Фортеця мала бути безпечною.

Особливо зараз.