Архітектор хаосу

 Глава 9: "Архітектор хаосу"
Артем
Минуло ще два місяці.
"Проєкт 'Кориця'" став моїм єдиним фокусом. Я повністю відмовився від корпоративних проєктів. Я вклав усі свої сили і частину заощаджень у реконструкцію старої пекарні, доводячи самому собі, що я здатний будувати не з холодної раціональності, а з тепла і пристрасті.
Я перетворився на будівельника. Мої ідеально доглянуті руки тепер були в мозолях та фарбі. Я сам вибирав деревину, спілкувався з місцевими майстрами та навіть сперечався з електриком, але не про ідеальний кут, а про затишок.
Головною іронією було те, що я будував простір, який був втіленням Софії. Я зробив величезну, відкриту кухню, де кожен кут був спроєктований для її непередбачуваної творчості. Я відмовився від мінімалізму, вибравши теплу цеглу та неідеальні, але живі кольори. Кожен мій вибір був питанням: "Чи сподобається це Софії?"
Одного разу, я знайшов старе, пошкоджене дзеркало, яке ідеально підійшло для вхідної групи. Воно було тріснуте. Я мав його викинути, але я залишив його. Воно символізувало мене: пошкоджений, але не зламаний, і тепер я приймав свої тріщини.
Максим Ковальський, мій колишній конкурент, приїхав оглянути будівництво. Він стояв, схрестивши руки, і оглядав мій "Хаос".
— Ти збожеволів, Артеме. Проміняти "Кристал" на старий хлів? Це регрес.
— Ні, Максиме. Це перебудова, — відповів я. — Я вклав душу в цей "хлів". А в "Кристал" я вкладав лише страх.
Ковальський лише похитав головою, але в його очах була дивна повага.
Я завершив проєкт. Пекарня була готова до відкриття. Це був мій подарунок Софії. Але я не міг просто віддати його. Я мав переконати її.
Я сів у своєму чистому, але тепер уже не такому холодному лофті. Я написав листа. Не контракт, а відкритий лист, де я зізнався в усьому: у своєму страху, у своїй помилці, у своїй справжній любові. І я вклав у конверт лише одну річ: половину розірваного чека, який вона кинула мені в обличчя.
Я розумів, що ризикую. Вона може відмовитися. Вона може бути з Іваном. Але я повинен був зробити цей "Великий Жест", щоб довести, що мій світ, нарешті, готовий до її хаосу.
Софія
Я важко працювала. Нове замовлення допомогло мені відновити фінанси. Але серце було важким. Я перестала думати про Артема. Я казала собі, що він залишився у минулому.
Я чула чутки про "Проєкт 'Кориця'". Люди говорили, що це була дивовижна трансформація. Щось, що було створено з любов'ю. Кожен чув, що це — робота Артема Власенка, але він змінив свій стиль.
Одного разу, я отримала поштою невеликий конверт. На конверті було його ідеально рівне, архітектурне письмо. Моє серце пропустило удар.
Всередині був не чек, не гроші, а половина розірваного чека, який я кинула йому в обличчя. І лист.
Я читала його, і сльози текли по щоках. Він писав про те, як він був наляканий, як він ховався за стінами, як він зрозумів, що хаос — це життя. Він писав про свого батька і про те, як я навчила його справжній цінності.
Але найголовніше: він писав, що він збудував щось. "Проєкт 'Кориця'". Він не просив мене повернутися до нього. Він просив мене повернутися до нашої спільної ідеї.
"Я збудував тобі місце, де ти можеш бути собою. Де ти можеш створювати хаос. Це не контракт, Софіє. Це мій доказ того, що я готовий прийняти твою непередбачуваність і кохати її. Приходь і подивися. А потім вирішуй".
Цього ж вечора я стояла біля старої пекарні. Вона була неймовірною. Тепла, затишна, з великими вікнами, крізь які світилося світло. Кухня була величезною, ідеально обладнаною для пекарських божевіль. Це був не просто проєкт; це був архітектурний акт любові.
Я побачила, що він мене чекає. Він стояв у джинсах і робочій куртці, не в ідеальному костюмі. Його обличчя було втомленим, але сповненим рішучості.
Я зайшла всередину. На столі, який він, мабуть, зробив сам, лежало печиво-зірочка. Те саме, що я залишила йому.
Він підняв на мене очі.
— Привіт, Софіє, — його голос був тихим і щирим.
— Привіт, Артеме. Що це?
— Це архітектура серця. І це твоє. Увесь хаос, який ти принесеш, — він усміхнувся.
Я зробила крок до нього. Моя рука обережно торкнулася його щоки. Я знала, що він справді змінився.