Перший вихід

Глава 3: "Перший вихід"
Артем
Запах кориці в моєму лофті став постійним. Це було нестерпно, але, на диво, не так сильно дратувало, як я очікував. Я навіть одного разу з'їв ту неідеальну "зірочку". Я не зізнався Софії, але це був найкращий десерт, який я куштував за багато років.
Сьогодні був наш перший публічний вихід: прийом у діловому клубі, де мали бути присутні інвестори, включаючи Містера Вілсона. Я проінструктував Софію: сукня від мого стиліста, мінімум хаосу, говорити тільки про мистецтво та благодійність.
Коли вона спустилася, я ледь не забув, як дихати. Вона була неймовірною. Сукня підкреслювала її фігуру, але вона все одно виглядала природно, а не як манекен. Вона мала на собі лише тонкий шар елегантності, і я знав, що під ним ховається її некерована сутність.
— Як я виглядаю? — запитала вона, крутячись.
— Ідеально. Занадто, — пробурмотів я.
— Занадто ідеально? Тобто, недостатньо хаотично? — вона усміхнулася. — Артеме, ми ж граємо на публіку, пам'ятаєш?
На прийомі вона була зіркою. Вона не просто грала. Вона була щирою, розмовляючи з людьми. Я спостерігав, як вона легко маніпулює компліментами та жартами, і розумів, що її "хаос" — це не недолік, а потужна зброя соціалізації. Містер Вілсон був зачарований.
— Артеме, вона неймовірна! — потиснув він мені руку. — В ній стільки життя! Я бачу, як вона вас змінила. Ви стали м'якшими.
Я намагався заперечити, але Софія миттєво поклала мені руку на лікоть, і її тепло змусило мене заткнутися.
— Наш Артем просто став дозволяти мені виводити його з рівноваги, — сказала вона, дивлячись на мене з такою любов'ю, що навіть я ледь не повірив.
Все йшло за планом, поки не з'явився Максим Ковальський. Мій головний конкурент.
Він підійшов до нас, його очі були холодними, як мій лофт.
— Вітаю, Артеме. Неймовірно, як швидко ви знайшли "стабільність", — його голос був сарказмом. — Пані... Вибачте, я вас не знаю. Я думав, що справжнє кохання готується довше.
— Максиме, — я спробував його зупинити.
— Я просто радий, що Артем знайшов час на сім'ю, поки ми тут вирішуємо, хто впорається з багатомільйонним проєктом. Дозвольте запитати, пані, що саме ви знайшли в такому... контролюючому чоловікові?
Софія
Максим Ковальський. Його погляд був бритвою, що розрізала нашу фальшиву історію. Він не просто ставив під сумнів нашу любов, він ставив під сумнів надійність Артема в очах Вілсона. Я знала, що маю діяти швидко, щоб врятувати тендер.
Він звернувся до мене, вимагаючи відповіді. Моє серце калатало. Я не могла вигадати розумну фразу. Слова були занадто повільними. Я мала відповісти дією.
Я подивилася на Артема. Він був напружений, готовий до битви, його ідеальна маска була на межі руйнування. Я побачила не ділового монстра, а чоловіка, який боїться програти все.
Я поклала руки йому на щоки, ідеально голені та холодні. Це був чистий хаос, порушення всіх наших правил. Я притягнула його до себе і поцілувала.
Це був не ніжний, а напористий поцілунок. Поцілунок-заява. Поцілунок-вистава. Я використовувала всю свою емоційну силу, щоб зробити цей момент переконливим. Я хотіла, щоб Ковальський побачив не фальшиву пристрасть, а силу, яка робить Артема живим.
На кілька секунд Артем був повністю приголомшений. Але потім, на моє здивування, він відповів. Його рука опустилася мені на талію, і він притиснув мене до себе з такою силою, що мені перехопило подих. Його поцілунок перестав бути "показовим" і став майже... справжнім.
Коли ми відірвалися один від одного, я була на межі задишки. Наші очі зустрілися, і в його погляді не було ні плану, ні креслення. Було лише здивування і чистий, неконтрольований потяг.
Я посміхнулася Ковальському.
— Що я знайшла в ньому? — запитала я, витираючи помаду з кутика рота Артема. — Пристрасть, Максиме. Справжню пристрасть. І Артем завжди отримує те, що хоче.
Максим Ковальський лише кивнув, його обличчя скривилося від поразки. Він відступив. Містер Вілсон, навпаки, заплескав у долоні.
— Браво, діти! Браво! — вигукнув він.
Я врятувала тендер, але, дивлячись на Артема, я зрозуміла, що цей поцілунок ввів у гру щось набагато небезпечніше, ніж Ковальський: хімію.