26

Я нікому не розповім про те, що сьогодні сталося. Упевнена, що Оук пишався б мною, дізнавшись, як саме я застосувала свою магію.

Але я підозрюю, що принц Маріо не хотів би, щоб про його слабкість дізналися інші. До того ж, мені раптом здалося, що його стан не був спричинений простою хворобою, і якщо комусь я і маю про це розповісти, то це Хейяну.

Але й тут я бачила проблему... Я вважаю, що наші стосунки нехай і поліпшуються, але все ж недостатньо гарні для того, щоб я могла сміливо втрутитися у справи його сім'ї.

Йой, бачили б ви обличчя Оука, коли, повернувшись з обідом, він побачив розкурочену кам'яну підлогу і густі зарості дерези, які перегородили йому шлях. Мені довелося збрехати йому, сказавши, що я всього лише невдало приготувала зілля, рецепт якого прочитала в щоденнику Алісії. Не впевнена, що він повірив мені, але відступати мені було нікуди.

- Я змушений зізнатися, Катаріно, - сказав Оук, спантеличено дивлячись на кам'яні плити, - моя магія з такою справою не впорається. Мені доведеться звернутися по допомогу до Короля - тільки його Дика магія може творити і руйнувати гори, будівлі та міста.

- Еммм, а в моєму світі розповідали, що ваші міста і будинки будують гноми. Може, не будемо через таку дрібницю турбувати Короля?

Щось підказувало мені, що Хейян так легко не повірить моїй брехні, як Оук.

- Боюся, це неможливо, моя Королева. Король Ельфів обмежив коло тих, хто сміє входити в замок до вашої коронації.

З оранжереї я забралася до того, як на поклик Оука відгукнувся Хейян. Якщо чесно, то я весь вечір промучилася, тупо гортаючи сторінки щоденників і чекаючи появи розсердженого Короля. Але він так і не прийшов. Глибоко за північ я лягла спати, так і не вирішивши, чи рада я тому, що не довелося виправдовуватися перед ним, чи, навпаки, засмучена тим, що не побачила його.

Вдома я завжди прокидалася на світанку, довго ніжачись у ліжку і насолоджуючись тим, як промені сонця, що прокидається, проникають крізь квітчасті фіранки і ласкаво стрибають по обличчю. У цьому ж світі світанки були тьмяними й холодними.

Тож, прокинувшись рано вранці, я не стала ніжитися, швидко прийняла душ, переодяглася, і знову засіла вивчати записи королев. Вже дуже мені хотілося дізнатися про те, як же вони встановлювали рівновагу між собою, Троном і порами року. Можливо, це знання допоможе мені розірвати жорстокий договір.

Останні сторінки щоденника Алісії я читала з помітним напруженням. Я так сподівалася зустріти в її записах згадку про Хейяна і його братів. Але вона навіть про короля, свого чоловіка згадувала вкрай рідко. Ба більше, я помітила, що з часом її талановиті малюнки перетворилися на грубі начерки. Помітно погіршився і почерк. А незабаром записи і зовсім обірвалися. За моїми підрахунками Королеві Алісії тоді ледь виповнилося дев'яносто років. А чим же вона займалася наступні два століття? Невже Трон настільки її висушив, що в неї не було сил вести щоденник?

А якщо справа не в Троні... Тоді в чому? Або в кому? Я подивилася на корінці щоденників попередниць Алісії - вони були набагато товстішими, ніж у її щоденнику.

Дивно все це. І запитати мені нема в кого.

Коли у двері постукала Ріанна, я навіть зраділа її появі - хоч відволічуся від сумних думок.

- Ти не спиш? - запитує Ріанна через двері.

- Ні, можеш увійти, - я витягую руки над головою і потягуюся.

- Я принесла сніданок, - вона з'являється з великою тацею в руках.

Це щось новеньке: улюблений лицар Короля приносить мені сніданок? З чого б це? Намагається встановити дружні стосунки?

Можливо. Цілком можу дозволити собі підіграти їй - друзі в цьому світі мені не завадять.

- Дякую, Рі, - привітно посміхаюся їй і показую на стілець: - Поснідай зі мною.

Бачу, як дівчина спантеличено дивиться на мене. Я порушила правила ельфійського етикету? Чи вона не очікувала саме від мене прояву люб'язності?

- Я завжди вдома снідаю зі своєю сім'єю, - усміхаюся, пояснюючи їй свій порив. І, о диво! Її високі вилиці трохи рожевіють. - А в цьому світі, крім тебе, у мене немає друзів... Ти ж не проти, що я так про тебе говорю?

Вона відкашлюється, мотає головою. Вважатиму, що вона не проти бути моєю подругою. До речі, можу зрозуміти її збентеження - я бачила, ЯК саме вона дивиться на Хейяна. А так це насправді, чи ні - час покаже.

- Хейян послав мене повідомити, що не зможе зустрітися з вами сьогодні вранці, як планувалося.

- Ну й добре, - я намащую підсмажених тост джемом і кладу їй на тарілку. Другий намазую для себе. - Чим ти сьогодні будеш займатися?

- Чим я... буду займатися?

- Ти сьогодні зайнята? - перефразувала я запитання.

- Зазвичай я допомагаю Хейяну приймати делегації... але він доручив мені охороняти тебе, - вона насуплюється і дивиться на мене з-під тонких брів.

- Не можу зрозуміти, засмучена ти цим чи ні, - я нахабно посміхаюся. От уже не гадала, що мені так сподобається ставити цю командирку в незручне становище.

- Я... - Ріанна здригається, прочищає горло, - Ваша Величність, охороняти вас - велика честь для будь-кого.

- Справді? - я здіймаю брови, кладу до рота останній шматочок тосту і йду до своєї шафи. Я залишаю двері відчиненими, поки переодягаюся, щоб мати можливість поговорити з нею. - Я все ще не можу зрозуміти, подобаюся я тобі чи ні. Давай, все ж таки, на «ти».

- Моя робота не в тому, щоб подобатися, а в тому, щоб служити тобі.

- Так, але... - я висунула голову з-за дверцят шафи, а Ріанна з дивним виразом подивилася на мої голі плечі. - Мені б дуже не хотілося, щоб мене охороняла людина, якій я неприємна. Зрештою, ми ж завжди можемо знайти іншого охоронця...

Чи... не можемо?

Вона хмикає і підтискає губи, явно намагаючись здаватися незворушною.

- Ти буваєш на рідкість настирливою. Тобі про це не говорили?

Я знову виглянула з-за шафи. Тільки заради того, щоб переконатися, що веселі ноти в голосі Ріанни мені не почулися.